З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Коби війна, а то, бачите, уже на саму згадку волос дубом стає.

— Жартуєш собі, брате, — поплескав Телеп Журбу по коліні. — Хто Хмельниччину

пережив і під Конотопом бився, той уже не настрашиться нічого. Але перше їж і пий, бо ти

голоден.

Журба покріпився, козаки поприсувалися ближче, і він став їм розказувати та пригадувати

все те, що діялося по несподіваній смерті покійного Богдана Хмельницького. Як то козаки не

могли погодитися, кому гетьманом бути, і як Пушкар збунтувався, і як царські люди

каламутили воду, щоб Україну під свою владу прибрати. Що ж мав тоді робити Виговський? З

кримцями й татарами на царя пішов, побив його під Конотопом, а з поляками в Гадячі

замирився. Київське, Брацлавське й Чернігівське воєводства дістали волю, вони стали

незалежним князівством. А раз ті три воєводства незалежність добули, то згодом і інші наші

землі волю дістали б. Лиш погодіть, дайте Виговському в силу зрости, позвольте задуми його

великі здійснити. Та куди! Чорні духи свою роботу почали. Коверзують, троюдять, доноси до

царя шлють, буцімто вони Юрася за гетьмана хочуть.

Козаки спокійно слухали, як Журба розказував, та коли до Юрася дійшло, закричали: «А

таки що Юрасеві гетьманом бути, не кому! Він Богданова кров. А Виговський за поляками

тягне і за унією. Хоче панщину завести, шляхетчину. А не діжде він цього!»

— Як ви смієте проти гетьмана Виговського ставати! — обурився Журба. — Він наш

вождь, ви йому послух винні.

— Ми вольні і наше слово вольне. Не дамо собі губи затулити, — відрубали йому.