З-під Полтави до Бендер. Крутіж

звірювався, таїв це в собі, сам себе гриз. А ж одної днини прийшло йому до голови, що гетьмана

можуть вороги отруїти. Того вже не міг затаїти в собі, мусів з кимсь поділитися. А з ким же б то,

як не з Обидовською? Полюбив її, як рідну доньку, і як тільки міг побачитися з нею і побалакати

хоч хвилину, то користав з доброї нагоди.

«Пані! - казав, сідаючи під своїм куренем на лавці, - ви не смійтеся з мене, але я вам щось

мушу сказати.»

«Кажіть, сотнику!»

«Боюсь, щоб які шельми не підсипали чого ясновельможному.»

Аж скрикнула: «Що вам до голови приходить?»

«Боюся й годі! Найкраще готовіть ви снідання та підвечірки самі, а кухаря з обідами та

вечерями то я вже допильную. Мусить мені сам кожної страви спробувати, поки гетьманові

подасть.»

«А схоче? Не наробить бешкету? Не пожалується гетьманові?»

24

Нічого не буває без причини (лат.)

25

Маленьке хвилювання (нім.)

26

Дрібниця, мої панове, дрібниця (нім.)

27