З-під Полтави до Бендер. Крутіж

мені губ, як солодкі, а як гіркі.» «Солодкі я сам собі оближу.»

«Треба це гетьманові сказати. Що з того, що він хворий. Нехай щось робить, хай радить,

хай наказного гетьмана на своє місце настановить.» «Сказати йому це, негайно сказати, бо

пропадем!» І перли до гетьманського намету.

Мручко спиняв: «Чи ви подуріли, чи зроду розуму не мали? Хочете ясновельможного на

совісті мати?»

«Кожному життя миле. То ми маємо ним турбуватися, а він нами ні?» «Добре дядькові, то й

про Бога забув.» «Старшина забула про народ.» «Дообід ложка, а по обіді що?..»

«Вони все так. Як потопа, то сокиру давав, а врятуй, то й топорища шкодує.» Мручко скипів.

«Ви тільки на язик кріпкі, а розумом кепські. Розходіться, бо вас ще й розуму провчу.»

Надбіг Гордієнко й до своїх запорожців промовив.

Удвійку якось заспокоїли людей. Купками розходилися і гоготіли.

«От тобі, батьку, народ!» - нарікав Гордієнко.

«Десь шведи, як люди, а ми товпа.»

Збоку Горленко зиркав на них.

«Це на його млин вода», - завважив Гордієнко.

«Еге ж! - притакнув Мручко. - Є такі, що раді б, щоб гетьман скорше сконав. Свербить їх до

булави долоня. Ех, люди, люди!»

44.

Той, що його Мручко на звіди післав, прибіг. Мов із окропу вискочив, мокрий, задиханий.