З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Так і з людьми.

Тужили за рідною землею, за своїми, за ділом. Безділля псувало їх, зводило на манівці.

Шукали діла там, де його не було, в підшептах, плітках, в обмові. І ворогів добачували не в

ворожому таборі, а між собою.

Призвичаєні до боїв і до боротьби, не могли довго витримати в спокою. Шукали, шукали і

нараз зривалися й бралися за чуби.

До кровопроливу доходило.

«Нема кота, так розігралися миші», - говорив Мручко.

І дійсно, найгірша біда, що гетьманові ніяк було турбуватися табором. Наказного гетьмана

не іменував і невеликий табір попадав у велике безладдя. З кожним днем у більше. Яка-будь

вість, і починав шуміти.

Вість прилітала горобцем, а вибігала волом, і то басарабським, з довжелезними, гострими

рогами.

Жінки не лагодили сварок, тільки збільшували лемент. До своїх чоловіків приставали, що

вони тупоумні, лінюхи, гевали, що не пильнують діла.

«Біда тобі, воле, як тебе корова коле», - говорив тоді Мручко. І тепер козаки й козачки,

почувши, що хтось завідкілясь надходить, загомоніли. «Безголов'я. Ніхто нами не піклується.

Ворог нас, як рибу в сак, загорне, і ніхто навіть пальцем не кивне.»

«Тоді любить і сват, коли добре мається брат.» «А коли бідний, то забуде брат рідний.»

«Забігали в нас ласки, як були в добрі, а тепер - промишляйте самі.» «Воно так: не лижи