З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Не побідник, але негідник», - доповів Гультман і побіг принести щось, щоб погостити таких

несподіваних гостей.

Маєрфельд і Цедергельм розглядалися по пишному шатрі, дарунку сераскіра. Польове

ліжко, синє покривало, срібна умивальня, високі чоботи біля ліжка, старий королівський плащ

розкинений на лавці.

Все, як і перше, бувало. Нічого не змінилося в королівськім життю, хоч загалом змінилося

багато. І Гультман той самий. Вірний і жвавий. Світу поза улюбленим королем не бачить .

Маєрфельд і Цедергельм почули себе, як блудні сини, що до батьківської хати після довгої

мандрівки вернулись. Забували, що пережили в неволі і що перебули, проходячи степ.

Перекуска, яку їм Гультман подав, смакувала їм куди краще від царських харчів.

Там або недоїдають, або переїдаються, аж - до пальця в горло. А подають так негарно, що

коли б не голод, то нічого не їв би. Загалом, хоч як цар хоче в Росії насадити Європу, її ще Азією

чути. І то тим, що найгіршого Азія має.

Гультман обслуговував їх, а вони розказували йому про ексцеленцію Піпера, про графа

Реншільда і про інших визначних шведів у московськім полоні. Як то з ними цар поводився

химерно і круто, як буцім гладить по голові, а на ділі щіткою по серці скребе. Дехто пристроївся

якось. Дітей московських панів учать. Тим не найгірше. Але це люди, що скрізь уміють

пристроїтися. Зате ексцеленції Піперові нелегко. Цар буцім дуже його шанує, а в душі

ненавидить свого супротивника, який гарячого сала налив йому за шкуру.

Балакали, аж задудніла земля.