З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Твій кінь де?»

«В лузі пасеться.»

«Махай туди. Охляп сядь і гони в напрямі Очакова. Побачиш, що за біда до Бендер

надтягає і вертайсь мерщій!»

Побіг.

Табор продрухувався. Буцім йому снилося, що хтось звідкілясь, по щось надходить і

починав тривожитися. (Все таки на чужій землі стояли, непевно себе почуваючи.)

До суперечок приходило.

«Що-будь і тривожать людей. Все якусь небезпеку чують.»

«Совісти чистої не мають.»

«Хіба? А то, як сам султан казав, що приймає нас у гості, так значиться, прийняв.»

«За гетьмана бояться.»

«Комусь-то такого гетьмана треба. Старий і хворий.»

«Цар його, кажуть, конче до своїх рук дістати хоче.»

«Не вір! Цар не дурний. Знає, що хворого гетьмана живим не довіз би. Гетьман і тут ледве

дише.»

Горленкові люди мишкували. Підслухували, як про гетьмана йшла мова і доносили, кому

треба. Тут тільки й діла було, що плітки та доноси.

Звичайно - еміграція.

Вирви дерево з землі - зісохне, пересади - боліти стане.