З-під Полтави до Бендер. Крутіж

також.»

Швед озирнувся, чи не підслухує хто. «Вістун дав знак, що якась частина надтягає.»

«Звідкіля?»

«Від сходу.»

«Від сходу?» - і старий Мручко зжахнувся.

Шведи напоготівлі стояли. А наші сиділи, як у Бога за дверима. Не знати було, де обозний,

хто й над ким нині командує, чи обставлені фігури і чи між ними й табором є якийсь зв'язок? Годі

було Мручкові встрявати в ті питання, бо й так усі тії Герцики та Горленки, вся козацька знать

бісом на нього гляділа, навіть Орлик доповідав, що Мручко не туди пальці суне, де йому слід.

Пішов до своїх, будив і поставив на ноги.

Десь і Войнаровського стрінув. Картами забавлявся. Добрий чоловік, та надто легковірний і

завигідний трохи пан.

Як почув від Мручка, що на щось заноситься, очуняв. По шаблі долонею вдарив і за пояс

рукою мацнув, чи є пістоль. Тоді заспокоївся.

Так вони всі, ті пани з панів. Як треба, то вміють бути хоробрими, але передбачити

небезпеку, це не їх діло. З тим на своїх людей здаються, а люди от, один на другого клопіт

спихають, от, мовляв: я свою біду на другого зведу.

Недалеко гетьманського табору зупинилися. Буцім байдуже розмовляли з собою.

Мручкові люди з усіх сторін збігались. Теж буцім, от так собі, переспалися і проходжуються

трохи. Мручко найшпаркішого вибрав.