З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Мручко рукою в шаравари пірнув. «На, маєш, купи собі і з'їдж!»

«Спасибі вам!»

«А до мене тут нікого не було?»

«Ні, лиш пані Обидовська двічі поперед наші вікна пройшла.»

«Так?.. Ну, бувай здоров! А від хати не відходь мені далеко. Сиди й дивися. Розумієш?»

«Ще б то ні? Дурно другий рік у вас служу?»

Мручко обійшов гетьманський намет. Вартові стоячи спали. Сон, як вітер осокою, похитував

ними.

В шатрі дижурний старшина сперся ліктями на стіл і - хропів.

Мручко приступив до нього: «Товаришу, поволеньки хропи, бо ясновельможного збудиш.»

«Що? - спитав дижурний, протираючи заспані очі. - Я не спав, я лиш так здрімався на

хвилинку.»

На хвилинку, - погадав собі Мручко. - А чого то не зробиш за хвилинку?

В другім переділі гетьманів чура перед занавісою до спальні на землі як за покуту лежав і

також хропів. Цей хоч мудріше зробив, бо хто хотів би до гетьмана увійти, на нього мусів би

наступити.

І його Мручко збудив і далі пішов. Скрізь те саме. Буцім полуденниця табор сон-зіллям

напоїла, мандрагори до страви настругали. Що лиш знайомого шведа стрінув, одного з тих, що

під його командою під Переволочною бились. Цей в огонь скочив би за Мручка.

«А що там, товаришу, у вас доброго чувати? Король почвалав кудись і Понятовський