З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Хочу», - і чура вмовк, але знати було, що має щось пильного на язиці.

Мручко дрімає, та мухи не дають. А по хвилині чура знов:

«Ви не спите?»

«Ні, або що?»

«Бо я вам маю щось казати.»

«Кажи!»

«Шведи колотяться. Король кудись поїхав. Кілька трабантів за ним. Буцім щось сталося,

або має статися. В поляків також неспокійно.»

«Чого ж ти мені цього скорше не сказав? Недотепо якийсь!»

«Бо я гадав, що будете спати, а тепер бачу, що ні, так і кажу!»

«Давай чоботи мерщій! Наготуй пояс і шаблю!»

І Мручко зірвався на рівні ноги. Навіть не розпитував чури, з чого він собі про якусь

колотнечу міркує, каже, так, значиться, правда, бо чура жевжик, якого пошукати. Мале, шпарке,

цікаве. Де його не посій, там уродиться. Перед ним нічого не скриєш, не затаїш. Вдає, буцімто

він ще молодий, дурний, а ніхто Мручкові скорших і певніших вісток не приносить, як він.

Чура тримає пояс, Мручко крутиться, як у танці, обкручується ним.

«Любиш ти бакалії турецькі?»

«Ой-ой!»

«А їв ти їх?»

«Ні, не їв. Задурно не дають бісурмени.»