З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Мручко скликав своїх довірених людей на тайну нічну нараду.

По одному сходилися, щоб не викликувати тривоги.

«Що тут багато балакати, - казав, - діло грізне. Цар не щадить гроша, а турки на нього ласі.

Султан буцімто на закон пророка покликується, але якщо цар загрозить війною, а турки її не

схочуть, то й закони свої зломлять і гетьмана видадуть. За ними тільки король, але й він на чужій

ласці і його присилувати можуть, можуть проти його волі зробити. Головою муру не переб'єш.

Ми потерпіли погром, а тепер грозить нам щось погрому ще далеко гірше - сором. Соромом

покриємося навіки, як віддамо нашого рейментаря в руки московських катів!»

«Не бути тому ніколи!» - загуло кругом.

«Не бути, не бути!»

«Гетьман недужий, щось йому починено, може, він недовго й поживе, але ми не сміємо

його ні живим, ні вмерлим ворогам на поталу дати.»

«Не дамо ані живим, ні мертвим!»

«Так тоді, пам'ятайте ж, брати! Не нарікайте на мене, що воду з вас варю, що не даю

спочинку. Не відходіть мені далеко від гетьманського шатра, щоб я вас мав кожної хвилини під

рукою, а якби так що до чого прийшло, так краще згиньмо всі до одного, ніж мали б

посоромитися навіки.»

«Краще згинемо, ніж гетьмана дамо!» - рішили однодушно.

43.

Сонце гарячим приском сипало на спалену землю. Земля умлівала в його жагучих обіймах.