З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Глянула й потягнула Войнаровського дальше: «А ти вино для дядька купив?»

«Вже й відіслав у Варницю. Не ловив би так гав з тобою... А ви тут що? - скрикнув нараз,

побачивши Мручка і ще двох козаків. Мручко поклонився по пояс. «Туркень до свого гарему

купувати прийшов», - жартував.

«І купили?» - спитав, жартуючи й собі, Войнаровський.

«Не сподобалася жодна».

«Ого!»

«А так, ми, старі, більше вибагливі від молодих, нас не вдоволиш будь-чим. Грекині

попадалися гарні, стрункі, смагляві, з рівними носиками, так тих ми не торгували, бо вони з

чоловіками ходять».

Войнаровський не дивувався Мручковим жартам, бо Мручкові жартів не купити, але дивно,

що він табор і своїх людей без догляду лишив. Сказав це йому, взявши довірено під руки.

Мручко замнявся.

«Як би вашій милості на це відповісти? Ми тут намет купили. Не особливий, а все таки

намет, що намет то намет. Може звіятися вітер, принести дощ, або й сипнути градом, а в наметі,

буцім у хаті сидиш, на ніс тобі не капле, тому-то ми и купили».

«Ви, собі, втрійку?» - показав на Мручкових товаришів.

«Втрійку, та не для себе, а для пана гетьмана».

Войнаровський вухам своїм не вірив, не знав, чи дивуватися, чи дякувати, але Мручко,

мабуть, це помітив, бо попрощався: йому спішно вертатись.