З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Тілом, але головою здоровіші, ніж ми оба вкупі.»

Козак подивився на Мручка з-під лоба і рукою шапку помацав: «Бувайте!»

«Бувай!»

Другий підступив до нього: «Кажуть, цар султанові за Мазепу свою корону дає.»

«І царицю в додатку,» - покивав головою Мручко.

Козака ніби щось відтрутило від нього.

Та за хвилину інший пристав: «Чули? Щодесятого з наших король цареві відіслати

має.»

«А першого тебе!» - відповів йому Мручко й, не дожидаючи дальшого питання, пішов туди,

де гетьманські вози стояли. Багато було нових, мальованих, зі шкуратяними будами, більших -

на два, і менших, легких на одного коня. На тих возах під будами спали старшинські жінки, бо

старшини, одні «по ділах» ходили, другі вспіли вишукати хорошеньку гостинничку на роздоріжжі

біля Очакова, а треті приютилися поміж возами і грали в карти.

Гетьманський блазень на розворі сидів і ногами баламкав.

«Здоров був, панє Рачок!» - гукнув йому над самим ухом Мручко.

Рачок вирячився на його: «По-людському ваша милість балакати не вміють? Гукає, як

пастух на волів. Бе-ре-жись!» - наслідував Мручків голос і так, як він, голову задер і брови на

шнурок стягнув.

Мручко по голові Рачка погладив: «Добре людей удаєш, хоч сам не дуже на чоловіка

скидаєшся.»