В Країні Сонячних Зайчиків

- Овва! Та тут у тебе цiле господарство! - сплеснув руками дядько Микола.- А картопля ж звiдки?

- Та в того ж Бридака в рахунок заробiтку позичив,-усмiхнувся Хихиня.

- Ой, стережися! Впiймає тебе той нелюд - приб'є. За одну картоплину вiн i душу живу не пожалiє.

- Я меткий. Не впiймає,- безтурботно одмахнувся Хихиня.

- Ех, бiдачисько ти, бiдачисько! - похитав головою дядько Микола.- I я ж тобi помогти по-справжньому не можу. Сам же знаєш, що по наймах перебиваюся, щоб мої з голоду не попухли.

- їжте, дядьку, вона давно зварилася, вже й охолола.- Хихиня наштрикнув на гостряк гiлки картоплину i простягнув дядьковi.

- А ти?

- I я,- усмiхнувся Хихиня й собi почав чистити картоплину.- От добре, що бог картоплю створив. Хоч є з кого й нам шкуру дерти. А то все з нас та з нас.

Дядько Микола усмiхнувся гiрко, обняв хлопця, пригорнув до себе:

- Молодець! Не корись лиховi нiколи. Не схиляйся перед долею. Не журись. Журбою долi не подолаєш.

- А я й не журюсь. У менi смiх живе.Отут, коло пупа. Хи-хи! - Хихиня пiдняв сорочку й ляснув себе по животу. Дядько Микола засмiявся:

- Тiльки не згуби смiху. Пiдперiзуйся добре! Потiм очi його враз спалахнули вогнем:

- Нiчого! Нiчого! Прийде час, i всiх отих здирникiв, усiх панiв та пiдпанкiв змете народ, як вiтер полову. "I треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру - та й заходиться вже будить..." Не мої слова. Я так сказати не годен. Тараса Шевченка слова...

- Отого, що у Пашковської жив?

- Отого самого, синку. Великого Кобзаря нашого.

- Добрий чоловiк. Усю дiтвору прiорську частував. Цiлий вiз подарункiв, як їхав учора, роздав: I менi сопiлка калинова дiсталася. От стривайте, я вам покажу. Вона в мене у сховку, тут недалеко, у дуплi. Я миттю! - Хихиня пiдхопився й зник за кущами,

"О! Треба зараз! Бо, може, слушнiшої митi й не буде",- майнуло в мене, i я вiдчув, як ураз налилося земною вагою моє тiло.

- Дядьку! - чогось пошепки сказав я.

Дядько Микола обернувся й здивовано округлив очi:

- О! А ти звiдки? Хто такий?