В Країні Сонячних Зайчиків

- Нi-нi, товаришу старшина, все гаразд,- заспокоїв його лiсовик.

- А я вже думав... Нiколи ж ви, Єлисею Петровичу, удень з дерева не спускаєтесь.

- Та це у нас тут одна справа...

- А-а, тодi вибачте. Вибачте, що втрутився. До побачення! - Мiлiцiонер знову козирнув i пiшов.

- Старшина Лепешко,- пояснив Єлисей Петрович.- Часто вночi чергує. Ми з ним розмовляємо. Дуже любить казки. Сам пробує писати для дiтей. Оповiдання про природу, Гарна людина.

I я якось навiть не здивувався, що нiхто Єлисея Петровича не бачить, а старшина Лепешко, який любить казки i сам пише для дiтей, бачить i дружить з ним. I пiдiйшов перевiрити, чи не ображає хто лiсовика-iнспектора.

Все було, як i повинно бути.

- Єлисею Петровичу,- сказав Чак,- то ви нам допоможете?

- Аякже. Якщо, звичайно, ви не завдали шкоди живiй природi, не скривдили когось iз моїх пiдопiчних. Зараз. Глянемо в мою книгу скарг.

Лiсовик дiстав з кишенi пiджака товстого записника у червонiй палiтурцi й почав гортати.

- Та нi, нi,- усмiхнувся Чак.- Немає нас там.

- Зараз перевiримо. Вибачте, але такий порядок.

Поки вiн гортав записника, я глянув на книжку, яку вiн читав на деревi, а тепер тримав пiд пахвою. "Остап Вишня. Усмiшки",- прочитав я на корiнцi.

"О! - подумав я.- Ти диви!"

То був улюблений письменник i мiй, i особливо мого дiда Грицька. Дiд Грицько взагалi вважав Остапа Вишню одним з найкращих письменникiв свiту. Пiсля Шевченка, Гоголя i Чехова, звичайно.

- Нема,- сказав лiсовик, загортаючи записник.- Усе в порядку.

У цей час йому на плече сiв горобець i зацвiрiнькав бiля вуха.

- Ну от! Бачите! - сказав лiсовик, витяг авторучку, розгорнув записника i щось записав.- Семикласник Василь Лисичко знову стрiляв з рогатки по горобцях. Не люблю я цього! .

Горобець знявся i полетiв.

Єлисей Петрович пiдняв окуляри на лоба i заклопотано глянув спершу на Чака, потiм на мене: