В Країні Сонячних Зайчиків

Несподiвана радiсть. Iгор переживає. Ми вирушаємо у подорож до

куренiвських запорожцiв. Брати-домiнiкани

Сьогоднi Сурена в школi нема. Сьогоднi в нього зранку зйомочний день.

Уже на першому уроцi я вiдчув - знову щось у класi сталося. До того ж щось, пов'язане зi мною. Дiвчата перешiптувалися, позирали у мiй бiк i стиха ойкали, прикриваючи долонями роти. Хлопцi теж дивилися якось не так, як завжди. А Iгор Дмитруха сидiв похмурий i сердито зиркав на мене спiдлоба, наче я був у чомусь винен перед ним.

Отакої! Сам мене ображає на кожному кроцi ще й дметься, як жаба на купинi.

Я не знав, що й думати.

"А може,- раптом майнуло в головi,- може, вони про щось дiзналися?.."

. Але як вони могли дiзнатися? Як? Бачили мене разом з Чаком? Ну й що? А Єлисея Петровича не могли вони бачити. Не могли! Бо вiн уявний.

Весь перший урок я ламав собi голову. А на перервi все з'ясувалося.

Коли ми, гублячи свої речi, перебiгали з одного кабiнету до iншого, Туся Мороз не витримала й зашепотiла, озираючись:

- Ой! Слу-у-уха-ай! Таке сталося! Таке сталося! Учора пiсля урокiв Сурен по секрету сказав Льонi Монькiну знаєш що? Жах! Виявляється, Сурен по-вiрменському знаєш що? Муха! Уявляєш? Муха! "По-вашому,- каже,- муха робить "дз-з-з", а по-нашому "с-с-с-с". Тому й називається - с-сурен". Уявляєш? А Iгор тебе при ньому... увесь час... Уявляєш? Так незручно! Iгор тепер теж переживає. Жах!

- Ги-ги! - якось само собою реготнуло у мене всерединi. Так от чому тодi Сурен подивився на мене дивно i не сказав нiчого!

Сурен - муха! Го-го!

Наче тепла хвиля огорнула мене i пiднесла вгору.

Iгор переживає. Ну й хай! Хай переживає, карабас!

А я не переживав хiба, як вiн мене увесь час Мухою дражнив?

Не переживав? Дз-з-з-з... Хай йому тепер подзикає! Хай йому посвербить, як менi свербiло! Хай!

"Який "добридень", таке й "доброго здоров'я",- каже мiй дiд Грицько.

Авжеж, незручно! Авжеж!

Сурен!