— Може, до систем випадково потрапила якась отрута?
— Виключено… — Валентій знову якось дивно поглянув на Регіну. — Адже ми…
— Все ясно.
Ой, далеко до тієї «ясності»! Валентій щось приховує, не договорює до кінця. Здається, ніби Регіна хоче доповнити його розповідь, часом аж набирає повітря в легені, щоб мовити слово. Але тільки зітхає і похнюплюється. Бліда, а вени на руках аж голубі.
— Що ж — давайте поміркуємо, з чого починати.
Регіна похитала головою:
— Потім, Михайле. Я дуже втомилася. Ходімо відпочивати.
Їхні каюти — поряд. Попрощався, пішов до себе Валентій. Наступна — Михайлова. Він уже зібрався натиснути на кнопку, але Регіна притримала його руку:
— Зайди на хвильку до мене. Я маю тобі щось сказати.
Тільки-но зачинилася вхідна панель, Регіна кинулася до крісла, сіла, заплющила очі.
Він узяв стільця і сів поруч.
— Михайле, — прошепотіла вона, не розплющуючи очей, — дай мені слово… Я тобі зараз щось скажу, тільки дай мені слово, що ти після цього не покличеш Валентія… І взагалі, ці кілька годин посидиш біля мене. Згоден?
Ще нічого не розуміючи, він мовчки кивнув.
— Михайле, в мене… такі ж симптоми, як і в усіх наших. Серце… Воно видзвонює, калатає, мов шалене, і його вже не стримаєш жодними ліками. А ще… — вона випростала маленькі долоні. — Бачиш оці голубі плями? Вони з’явилися добу тому — дві крихітні цяточки, — а зараз вони вже дійшли до пальців. У всіх… теж було так… Ні, ні, не клич Валентія! Адже ти обіцяв!.. Валентій… Я з ним уже попрощалася. Навіщо йому завдавати зайвої муки?..
Вона схопилася за серце, похитнулась.
— Прошу… підмости подушку… Ще вище… Отак, спасибі… А знаєш — я зараз дуже-дуже щаслива… Така щаслива, як ніколи! А втім, про це потім…
Регіна затихла, ніби задрімала. І враз похопилася:
— Ой, я забула про найголовніше: через три місяці день твого народження. Я приготувала тобі подарунок… От тільки зараз мені здається, що він — не те, що треба. Але це найдорожче з того, що я маю, — он у тій чорній скриньці. Тільки прошу — зазирни туди саме в день свого народження. Обіцяєш?
— Обіцяю, Сніжок!
— Дякую… — вона притулилася щокою до його руки, заплющила очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зорепади» автора Дашкієв М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Герасименко День народження“ на сторінці 6. Приємного читання.