Розділ «Юрій Герасименко День народження»

Цього разу ним оволодів, мабуть, звичайний сон. Йому верзлося щось страхітливе, примарне, і чомусь весь час муляла фраза: «свинцевий дощ». Хіба може бути дощ із свинцю?

Пробудження було раптовим: він почув чиїсь голоси. Прислухався, не розплющуючи очей.

— Може, ввімкнути стимулятор? — занепокоєно питала Регіна. — Адже спить понад добу.

— Не варто, — відповів Валентій. — Це — цілком нормально. А втім — стривай: він уже прокинувся. Ану, вставай-но, лежню! Коли б ти знав, якого завдав нам клопоту: тричі з того світу витягали!

Він був, як завжди, балакучий, але в інтонаціях його голосу чулася розгубленість. А очі в Регіни були страдницькі, печальні. І Михайло зрозумів: сталося щось жахливе.

— Катастрофа? — запитав він тихо.

— Аж ніяк! Ми цілком пристойно сіли перепочити на дуже цікаву планетку. От тільки у твоїй ванні зрадила система життєзабезпечення.

— Хто ще живий, крім нас?

— Знову ти перебиваєш… На цій планетці періщить свинцева злива, тут…

— Зрозуміло: ми вскочили у «гравіпотенціальну яму». Оранжереї — зруйновано. Так?

— Гм, так… Але…

— Хто ще вцілів, питаю?

Регіна скорботно схилила голову — оце й була відповідь. Отже, троє на борту мертвого зорельота.

Щоб урвати розмову, Валентій ввімкнув наркотизатор. Михайло вмить заснув і прокинувся через півдоби, цілком здоровий. Аж тепер друзі розповіли йому, що сталося.

«Земля-12» рухалася міжзоряним простором без будь-яких пригод. Кібернетичний Дід, як засвідчили курсові записи, дуже вдало обминув небезпечну туманність, зумів прокласти до «Землі-11» набагато економнішу з енергетичного боку траєкторію і взагалі керував кораблем досконало. От тільки гравітаційне поле колапсара, отієї страшної «чорної діри», було зафіксовано надто пізно — через недостатню чутливість гравіметрів; правда, обчислення показали, що з цього поля можна було б вирватися ціною перевантаження, згубного навіть для людей у гідростатичних ваннах, проте зважитися на це Дід не міг, бо не дозволяла інструкція. Та навіть у такій ситуації він знайшов єдино можливий вихід: посадив зореліт на планету, яка перебувала буквально на гребені «гравіпотенціальної ями», але ще за межами «сфери Шварцшільда», звідки вороття немає. Дорого обійшлася ця посадка: зруйнувалися і згоріли оранжереї, вийшли з ладу передавачі й двигуни, та й сам Дід через пошкодження більшості кріотронів ледь-ледь животіє. Єдина втіха — зберігся весь резерв пального, надійно працюють системи гравітаційного захисту, аварійний запас продуктів повністю зберігся. Але…

— Чому загинули всі інші?.. Теж через пошкодження систем життєзабезпечення?

— Ні… Тобто так! — Валентій зиркнув на Регіну, роздратовано махнув рукою. — Не знаю, врешті-решт. Явне пошкодження систем було тільки в твоїй камері та в камері Вальдека. Його вдалося повернути до життя зразу, а тебе…

— Стривай! Ти ж казав…

— Так, казав! З анабіотичного стану два тижні тому було виведено всіх, крім тебе! А протягом трьох наступних діб усі померли… крім нас із Сніжком. Причина одна: раптовий параліч серця. Діагностична машина щоразу відмовлялася поставити хоч приблизний діагноз.

— Гм, так… — Михайло поглянув на циферблат дозиметра радіоактивності, потім — на табло «Мро-активатора». Все показувало норму, отже, смертельного опромінювання не сталося.