Розділ «Погідна старість»

Під кінець тижня я приїздила до свого старого приятеля. На даху я поклала скриньки з квітками і поливала їх, а вони цвіли й веселили мене та Каруся. Фіолетові повні петунії яскраво відбивали від зелені дерев, що зводилися склепінням над ними. Білі широкі труби петуній трубили радість росту й цвітіння, червоні пелярґонії горіли проти сонця, і соковиті гілки беґоній палахкотіли великими квітками. Вони всі розкішно росли й цвіли. Їх напувала вологість озера, і пестило лагідне, пересіяне крізь гілля дерев сонце.

На дошці я розкладала писальну машинку й вистукувала пальцями безконечні мелодії своїх думок. Чорні рядки вистрибували з моєї уяви й лягали на папір. Карусь любив ці мелодії.

Коли сутеніло, я засвічувала малу бензинову лямпочку. Тоді було в нашому дімку, наче десь на селі, вдома, в малій хатці під карпатським лісом. Як і там, шуміли дерева, і крізь їхнє гілля просвічував місяць. Його сяйво ломилось у плесі озера, тонісінькою смужкою відбивалось від води та добігало аж до Карусевих вікон. Але швидко й воно тонуло в озері й у нічній далині. Ми обидвоє залишались серед шуму лісу і далекого хлюпання озера.

Я розкладала собі лежанку і, погасивши світло, ще розказувала Карусеві про своє життя у країні, відкіля я прийшла, мабуть, тільки на те, щоб познайомитись із ним.

Потім я западала в сон.

Згодом зазолотіла хаща, потім облилась фіолетом осінніх айстер, і на Каруся стало падати золотобагряне листя. Була осінь. Я приносила гриби та, сидячи на порозі, чистила їх і розказувала Карусеві, які гриби в Україні і як ми вдосвіта бігали по них до лісу. Але в лісі був ще сутінок, і ми не бачили нічого. Треба було сидіти під лісом і чекати, аж зійде сонце. Тоді творилося диво: з-під моху витикалася біла цятка. За хвилину вона злегка жовкла. Це родився гриб. Він здавався маленьким. Але устроміть пальці в глибокий пухкий мох, і ви витягнете огрядного грибка, ковзького від ранішньої роси.

Він пахнув так смачно, як і слід грибові. І так приємно було прикласти його холодну шапочку до лиця!

О, я знала багато казок-розповідей про гриби. Я розказувала своєму приятелеві. А фіолетово-біло-золота китиця осінніх квітів стояла в кутку.

Потім подув північний вітер, озеро вкрилось ожеледою, і став падати сніг. Перші зірки прилипали до скла й укладалися в чарівні взори. Але, згодом вони затирались і губилися в пуху, і тоді не було нічого, тільки білий сон. Сніг сипав з сірого неба, аж поки не вкрив Каруся і не зробив з нього велику люкровану «бабу».

Карусь спав.

Я вже не навідувалась до нього. Замість мене, ще деякий час приходили білки й синя сойка, що забула відлетіти у вирій.

Нарешті і їх прогнав мороз, і вони теж запали в зимовий сон.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!