Розділ «Карусь і ми»

Корабель минає острів і місто та пливе вниз рікою. Уже минув центр і долішню частину Дітройту та опинився біля берегів ріки, де розташований Дірнборн — промислове серце Мічіґену. Скрині фабрик, полум’я горнил, смолоскипи горіючих газів і стіжки хемікалій, копиці металів, піраміди вугілля. Там народжується сталь, там ґума, пластик та інші речовини проходять обробіток і змінюються в матеріял, пригожий для виробу авт. Корабель минає їх і наближається до гирла ріки Червоної — Руж, так названої від густої червоняво-бурої води, що, сповнивши своє завдання у фабриках, відпливає до ріки Дітройт, а з нею до озера Ірі.

Судно входить у ріку, його чорний дим лягає на воду й береги. Він похожий на хвіст змія, що звивається й нетерпеливо б’ється об землю. Ріка в’ється поміж берегами, густо обставленими фабричними спорудами. Крани, наче дзьоби великих птахів, махаються вниз і вгору, черпають матеріял і висипають його в копиці та на вагони. Скриплять екскаватори, гострозубими щелепами набирають матеріял з суден і скидають його на купи. Вони рудаві — це дрібно змелена руда, вони сіряво-білі — це вапняк, вони чорні — це вугілля. Черпаки забирають вугілля і вантажать на конвеєр, що зсипає його у великі збірники. Там пражиться воно під високою температурою з домішкою води, і постає кокс. Гаряча пара сичить і бухає. Їдкий хемічний запах забиває дух.

Тут теж переробляють руду на сталь або конструкційну сталь на автомобільну. Вже при первісному виплавлянні додали до печей такі мінерали, як вугілля й вапняк. Так виплавили залізо і зв’язали залишки, що бурими купами жужелі бовваніють поза печами. Далі додали різні мінерали, що збільшують твердість сталі та впливають на її якість, отже, на відпорність проти високої температури та надають їй електричних прикмет. Потім знов перетоплюють з іншими мінералами. Скільки різних матеріалів треба, щоб зробити сто різних родів сталі, необхідних для виробу авт!

Киньте оком на мапу нашої землі. Почавши від Аляски з покладами бісмуту, плятини й родовищами золота, через Сполучені Штати, густо засіяні родовищами майже всіх необхідних металів, Південну Америку, Африку й Азію — всюди є багато потрібного до виробу авт. Що вже казати про Україну, якої Криворіжчина й Донбас багаті сливе на всі, навіть рідкісні мінерали. Бо не лиш необхідне те, що в надрах землі — різні мінерали, вугілля, залізо, нафта та її продукт — газоліна, але й те, що на землі живе й росте. Отак, солома для виробу спеціяльних дощок, цукрова тростина для ізоляції, сік з гумових дерев, вовна з овець, звана могер, шкури худоби на покриття сиджень — хоч тепер більше вживають тканин із штучного волокна, як найлон чи вайнил — кокосова олія, терпентина, навіть смалець для виробу лаків.

Авто постає з п’ятнадцятьох тисяч різних частин. Кожна частина народилася сирим матеріялом як не в Америці, то в інших п’ятдесятьох країнах світу. Їх і завезли сюди до фабрики, де їх змонтовують і де остаточно постає авто. Туди ми вибираємось, щоб приглянутися, як з різних частин складають авта. Це діється в довжелезному будинку. Тут є конвеєри — рухливі стрічки, і на них будують авта.

У різних фабричних корпусах виробляють складові частини авт. Конвеєри приносять їх до головного корпусу для остаточного монтажу. Нашу групку веде провідник, і ми поступаємо поволі з такою швидкістю, з якою рухається стрічка. Провідник пояснює нам, що в дану хвилину діється.

Он початок: на порожню ще стрічку з’їздить згори порожня рама. Це кілька штаб, така собі плетена скриня. До неї приступають два робітники, один з одного, другий з другого боку конвеєра. Вони в комбінезонах і рукавицях, у кожного в руці приладдя. Ним він прикріплює і споює частини, що під’їздять до нього. Он стрічка рушилась, і на неї злетіли згори передні підвіски й ресори. Робітники щось там прикрутили. Стрічка їде далі і глянь! — на ній появляється трансмісія й машинерія з циліндрами та колінчастим валом. Зараз же з’їздить на стрічку диференціял і задня вісь. Тепер авто має вже мотор, далі дістає колеса. Це сталось дуже швидко й зручно: передній робітник прикріпив передні колеса, а задній — задні. Вони «спали з неба», тобто а горішнього конвеєра, що подає частини. А робітники тільки круть-верть долотами, прикрутили одну-другу шрубку і готово! Уже тепер наша «скриня» зовсім похожа на авто. Ще вмонтовують ззаду танк на газоліну, механізм для руху і гальми задніх коліс.

Останніми з’їздять на підвіззя холодильник та батерія — наче володарі на престол. Усе це вмонтовано на підвіззі. Тепер складають таким самим способом надвіззя — каросерію: боки, дах та вікна й двері. Вставляють сидження, новіські, сяючі свіжістю матеріалу та досконалістю виконання. Ще додають останні частини: світла, переднє й заднє віко, зударники та вистілку. Мабуть, усе готове? Нічого не забули? Як же могли? На конвеєрі немає помилок, бо кожний робітник подає тільки одну частину і кожний робить тільки один рух.

І, як довго, ви думаєте, тривало таке складання авта? Тиждень, два, три? Ага, то хіба, коли віз роблять ручно, як діялось, доки не винайшли конвеєра! Тепер за годину авто готове! На наших очах твориться ціле чудо техніки. Ми поступаємо разом з конвеєром і приглядаємося, що при нас вмонтовують. Дуже цікаво! Сталь, ґума, пластик, скло та багато інших матеріялів — шматок до шматка, частина до частини, і готово! Новісіньке авто сяє лаком і хромовими прикрасами.

Його напоюють водою й газоліною. Інакше, без уваги на всю досконалість виконання, то була б мертва, хоч і гарна іграшка — щось, як дитяче авто, що його треба тягнути на мотузку. Нашому автові дають життя і спроможність руху електрика й бензина.

Дівчина. Ясне волосся, пишна зачіска. Чорні штани, кольорова блюзка. Руки в рукавицях. Сідає за керму і, як елегантна дама, з’їздить із стрічки та веде авто праворуч. Там уміщує його поруч тих, що кілька хвилин тому залишили конвеєр. Хтось купить його, як ми купили нашого Каруся. Його теж склали з кусків і частин. За годину він дістав усе, що йому потрібне до життя, і з брили руди, вапняку, вугілля й безлічі різних матеріялів стався справним мотором, вигідним возом, його яснобронзове тіло сяє свіжою фарбою і пишається хромовим окуттям. З нами він став мандрувати та приглядатись до життя на Новому Континенті, де народився.

Він справді заслужив собі на кращого водія, ніж я. Не зазнав би стільки лиха. Але, що робити? Карусь мусів погодитися, що в нього така водійка і що їм обом доведеться мандрувати і дружити в добрі й злі часи.

Я розказала вам про загальне враження, як його сприймає сторонній глядач. Насправді неможливо описати тут монтування всіх тисяч частин. Для цього треба б не оцього малого розділу, а цілої великої книги. Таких книг багато, і вони призначені для тих, що зокрема цікавляться виробом авт. Для нас вистане те, що ми побачили на останньому головному конвеєрі. Складання поодиноких частин відбувається на побічних конвеєрах. Їх, уже готових, подають униз, де на наших очах вмонтовують у підвіззя чи каросерії. Але й те було для нас повчальне.

Виходимо з фабрики задоволені й розумніші, ніж перед тим. Тепер уже знаємо, як постає авто. І цікаво, батьки приводять з собою дітей, головно хлопчиків, три- чотирирічних. Бачили б ви, як вони цікавляться, як радісно гомонять, спостерігаючи просування стрічки, як випитують батьків про подробиці і як потім, залишивши фабрику, уже розумними очима дивляться на батькове авто. Навіть на своє авто-іграшку, що його привезли з собою в руці, покинули на сидженні великого авта чи, навіть, поклали в кишеню. Таке малюсіньке, таку жабку. Їх особливо люблять діти.

Ми помітили це у Славка, куди одного дня поїдемо з Карусем. Тоді й розкажу вам про Славкові іграшки й наші розваги. Тепер же вертаймось до Каруся і його чи наших пригод.

Мої вчителі

Не вистачало навчання у фахового тренера, у школі їзди. Як після кожної підготови, так і тут треба практики. Треба пристосувати знання до життя. Алеж, як її набути, оцю практику?

Ясно, треба було їздити. Якнайбільше їздити! Для вас, молодих, це не проблема. Ви ще в школі набираєтесь цього знання, сідаєте за керму та й їдете. Вам легко знайти товариша чи товаришку, що вже вміє їздити, вони поправляють вас, дають вам вказівки і, нарешті, додають вам відваги. Бо відвага, окрім обережности та опанування рухів і рефлексів, необхідна. Щождо рефлексів, то, може, знаєте, що це такі рухи, яких ми не мусимо заздалегідь планувати й обдумувати. Ми виконуємо їх несамохіть, зразу, як тільки трапиться щось, що їх вимагає. Наприклад, коли ви їдете, нагло вибігає на вулицю людина. Навіть не подумавши, ви негайно натискаєте на гальми. Оцей негайний рух називаємо рефлексом.

Крім того, ви потребуєте вправи. Так сказав і мій тренер: «Тепер сідайте за керму і їдьте!» Так я й робила. На щастя, поблизу був якийсь пустир, і я по ньому трохи їздила. Але моя їзда була тверда, негнучка, неелястична, і я дуже боялася. А вже найгірше було з моїми поворотами. Наліво я довго не відважувалася повертати, але й направо воно не виходило складно. Раз авто вибігало поза половину вулиці і, якби не обережність інших водіїв, могло б дійти до зудару з їхніми возами. То знову з переляку я в’їздила на хідник, мій віз перехилявся, і мені здавалося, що ми обидвоє з Карусем зараз же лежатимемо перевертом на вулиці.

Раз я зустріла Синьоокого Пана. Він поглянув на мого Каруся, молодого, сяючого новіським лаком, блискучого хромом, і сказав: