Розділ «Карусь і ми»

Все таки, конче треба вміти їхати!

Конче!

Карусь

Так. Ми купили авто, і воно опинилося біля мого дому.

Який він із себе, оцей Карусь? — запитає кожний, поки стане слухати про його пригоди. Бо й справді, який він удався, оцей мій приятель?

На зріст він не високий, бо й інші його товариші чи свояки невисокі. Зате він подовгастий. Аж смішно: подовгастий приятель! Чи був у вас коли такий? Як ні, то напевно одного дня ви його придбаєте.

Взагалі, він похожий на велику комаху. Може, навіть, на слона. Тільки ж у нього немає хобота. А так, то він огрядненький і бочкуватий, наче й справді слон. Те, що робить його схожим на комаху — то очі. Вони осаджені по боках і такі ж сітчасті, як у комах. Раз вони сяють яскравіше, то знову слабше, залежно від того, чи Карусь перебуває на вулиці міста чи на заміських дорогах.

Від комах чи слонів він різниться ще й тим, що в нього є ще одна пара очей спереду і одна пара очей ззаду. Подумати: очі ззаду! Бачили ви коли у когось очі ззаду? Та ще й червоні! Вони світять уночі та охороняють Каруся від зудару з кимсь іншим, хоч би і з автом. Оте друге переднє світло значно менше від головного. Воно внизу, по боках головного, його сила менша, і воно світиться під час постою авта. Можна його вживати теж під час їзди по ясно освітлених вулицях. Треба сюди зарахувати ще мале біле світельце, що освітлює заднє число машини. Що це за таке число, — запитаєте знову, — заднє число? Є таке! Карусь, як кожне авто, має передню і задню табличку з реєстраційним числом. У нас біля нього стоять теж букви, звичайно дві. Так от: ТУ-285. Таке число дали йому панове поліціянти, коли дозволили йому виїхати на дорогу.

Голова в нього широка, але мала, носюра здоровенний, по боках очі, і то дві пари, як сказано. Спереду поміж очима рот. Звичайно він стулений. Але, буває, що Карусеві треба напитися. Може, навіть, заболить йому щось, хоч зубів він не має. Але, от, мигдалики чи щось похоже на них… Тоді він розкриває широко свого рота і виглядає, наче акула-людожер. Щойно напившись, закриває рота. По обох боках рота — вуса. Вусища такі довгі, що сягають аж поза вуха. Вони сиві, кольору ніклю, хоч Карусь не такий уже старий. Але він такий удався. Відколи пам’ятаю, вус у нього сталево- чи ніклево-сивий.

За очима здоровенні вуха, наче у слона. Якби не те, що вони приросли до голови й тулуба, то позвисали б, і Карусь справді був би схожий на слона. А так вони становлять передню частину віка мотору. В одному розділі довідаємось, як то Карусеві відірвали вухо і як він виглядав.

Шиї Карусь не має. Такий він уже вдався. Зрештою, товстуни мають завжди дуже коротку шию. Зараз за головою починається бочілка їхнього тіла. Так і в нас: ось груди, хоч у авта ця частина тіла так не називається. Для нас ясно, що це груди, бо в них найважніші і до життя необхідні органи. Серця і легень Карусь не має, зате має мотор, збірник на олію, збірник на воду, тобто холодильник, і всю іншу машинерію. Без неї він не міг би жити та й працювати — їздити. Там теж є циліндри, хлипаки і все, чого хочете. Дуже вже важна частина тіла!

Черево в нього огрядне. Воно може за одним разом проковтнути аж шестеро людей! Посідають вони вигідно на сидженнях, замкнуть двері та й дивляться крізь скляні боки черева. А один з них — то водій! Він держиться руками за керму, може тому, що боїться випасти з авта.

Збоку біля керми скринька з приладдям, милівник — е, та що вам описувати подробиці, коли кожне авто має те саме! А от, чого Карусь не має: радія і запальнички. Радія не має тому, що я боялась би і вести авто і рівночасно слухати радіопередачі. Я старомодний водій і не смію морочити собі голови ані «ґов, ґов», ані кримінальними історіями. Навіщо мені хвилюватись або заслухатись і спричинити нещасливий випадок? Щождо запальнички, то вона не потрібна. Я не курю, ні мої приятелі не курять, а Карусь не любить диму з цигарок. Він навіть нерадо зустрів би водія з цигаркою в руці. Бо його, як і мене, повчали, що вести авто — то праця, яка вимагає найбільшої уваги водія.

Задня частина спини у Каруся має окреме віко. Це багажник. Там ми возимо всяку-всячину, мало не цілу хату: польове ліжко, складаний столик і стілець, постіль, баньки, горщики, старі черевики, купальник… Там таки є все потрібне, коли їхати на Діброву. От, чого там раз забракло: важеля. І тоді ми мали клопіт. Правда, є теж запасне колесо. Варт дати провірити, чи воно добре, бо, ануж ми змінили діряве, взяли добре, а пошкоджене поклали в багажник і забули дати направити? Не дай Боже!

Ще дечим Карусь схожий на комаху або й на слона: він має хвіст! Щоправда, я його не бачила, зате бачила задню вихлипну руру, американці кажуть: хвостову. З неї трохи неприємно тхне. Туди Карусь випускає гази, як кожен слон. Не знаю, чи комахи бувають теж такі нечемні. Але, раз є все те, що має бути під хвостом, то й хвіст, самозрозуміло, мусить бути.

Там є теж отвір, крізь який подають клізму з бензини. Вона об’ємиста, може виносити навіть дванадцять ґальонів. Цей отвір теж належить до хвостової частини Карусевого тіла. Так от, усе в порядку! Не згадала я гальм, акцелератора та багато дечого — так це тому, що інші авта мають усе це теж.

Виникає питання, чи Карусь — він, чи вона. Сама назва ніби показує, що це хлопець. Та справа не така вже проста! Коли на нього гляне американець, напевно скаже: вона. Наприклад, скаже: «Єдина річ, якої вона потребує — це зміна олії». Або, коли ви спинитесь на газоліновій станції і до вас вийде молодий чоловік у замазаному мастилами одязі, то запитає: «Чи я маю її наповнити?»

Вона! Аж сміх збирає! Таж віз, то він! Ну, але в кожного народу свої звички і прикмети мови. Для нас Карусь залишається хлопцем.

Так, здебільшого ви познайомилися з важними частинами Карусевого тіла. А тепер, як вимагає наука зоології, приступаємо до опису ніг та зовнішнього вигляду.

Ноги в Каруся куці. Їх навіть називають колесами, а не ногами. На них завжди гумові чоботи. Це тому, що він мусить ходити по різних дорогах, лізти в болото, у воду чи й у сніг. Тож не здіймає своїх «ґумаків». Можна говорити і про шкіру, коли, на вашу думку, Карусь має в собі щось із тварини, а може й людини. Коли ж, по-вашому, він з роду комах чи радше похожий на одну з них, то це її панцер. Але він машина, хоч ми хотіли б бачити його живим звіром, що вміє думати. Отож, як машина, він помальований на яснобронзово. Застібається оцей одяг на металеві ґудзики й застібки. Замок теж такий у нього. Дуже гарно підходить сріблистий металь до бронзового. Такий колір називається «золото Сієрри». Сієрра — то гори на заході нашої країни. Довжелезне пасмо, що біжить уздовж побережжя Пацифіку. У цих горах колись добували золото. Відтіля назва Карусевого одягу. Вона дуже припала мені до вподоби. Побачивши його, я сказала: