Розділ «Карусь і ми»

Як же так? Це хлопченя ледве від землі відросло!

— Або що? Я вмію їхати ліпше від вас. Інколи, як тато прийде з роботи, саджає мене на вантажника й учить їздити по провулках. Так, щоб поліціянт не бачив. Бо то найважніше. Ви стійте й дивіться, чи не їде «кап». І дивіться, як то робиться!

Стів сидів за кермою і був наче мала цятка, від якої два тоненькі ціпки сягали до керми. Чи досягав він ногами до акцелератора і гальми? Як кінь відчуває доброго вершника, так Карусь відчув руку водія і зручно позадкував у перевулок. Звідти виїхав передом трохи праворуч, водій пристав і ще раз завернув віз трішки назад, наскільки дозволяв паркан, а тоді, випростувавши колеса, в’їхав воротами певно і зручно. Карусь спинився, Стів сковзнув на землю і, дивлячись на мене з тріюмфом, заявив:

— Жадна штука!

— Ах, Стіве мій дорогий! Для тебе! Але не для мене! Я ж можу розбити зад і завалити ваш паркан!..

Стів розреготався.

— Цього не робіть, бо це коштувало б вас гроші!

Я зачинила ґараж, ми посідали на східцях дому, де я жила, і стали розмовляти.

Там і тут

Стів дивився на мене, як на молодшу сестру. Бо й певно: він умів їздити, а я щойно вчилася. Того він майже не міг зрозуміти.

— Скажіть мені, як то сталося, що ви такі великі і не вмієте їздити! Таж і я і багато моїх приятелів уміємо, — нарешті вирішив дізнатися Стів.

Сидячи, він закинув ногу на ногу, оцією горішньою він потрясав у повітрі. Інколи клав на неї камінець, підкидав і намагався його вловити. При цьому жвакав ґуму та пускав бульки. Але його розумні чорні очка дивились на мене допитливо.

— Я, Стіве, з такої країни, де не всі мають авта, — почала я.

— А чому не мають? — якось недовірливо питав Стів.

— Знаєш, то Европа. То такий край, на іншому континенті.

— Знаю, я бачив на телевізії. Там ще їздять возами, до яких запрягають коней. І навіть ослів! Я так сміявся, як це бачив! — сказав Стів.

— Чому, Стіве? Там же немає таких просторих міст, як тут. Ти певно бачив, що доми там високі на кілька поверхів, стоять один вище одного, і люди живуть тісно.

— Ага, тато казав: то старий край! Я щасливий, що там не живу! Мусів би їздити ослом.

— А чи кінь тобі не до вподоби? Ти ж спостерігаєш на телевізії, як ковбої скачуть на конях і виїздять на них навіть на найвищі гори. Авто туди не виїхало б.

Стів задумався.