Частина третя

Брянцев Г. Таємні стежки

Раджимі насторожився, примружив очі.

– Як звати старого, який вигнав з дому Саткинбая і якому він усе розпатякав?

– Ширмат.

– От з такими людцями жартувати не можна. Він де-небудь бовкне про відвідини Саткинбая, тоді все пропало.

– Згоден, – сказав Раджимі, – але вважаю, що Абдукарим небезпечніший, бо знає не лише Саткинбая, але й мене і Ожогіна. Він возив вас…

– Але ж він не догадується, хто я.

– Це нічого. Зате він знає мій дім, він возив мене до Ризаматова і бачив його.

– Про що ж ви думали раніше? – скипів Юргенс, але відразу стримав себе і вже спокійним повчальним тоном додав: – Не можна було діяти так необережно і довіряти свою долю і долю всієї справи якомусь пройдисвіту. Що, у вас у місті мало машин?

– Винен Саткинбай.

– Саткинбай дурень! – знову підвищивши тон, сказав Юргенс. – Але ж не він керує вами, а ви ним. Куди ж ви дивитесь!

Раджимі нервово смикав свою борідку. Виправдуватися він не хотів, та й чого виправдуватись, коли ясно, що допущена помилка. Він думав зараз про інше: як вийти з цього становища.

– Перевірте Абдукарима, – подумавши, порадив Юргенс. – Доручіть йому… е… цю стару руїну, Ширмата. І відразу стане ясно – наша людина Абдукарим чи не наша.

Обличчя Раджимі стало зосередженим. Так, він сам до цього не додумався б.

– Мед вам в уста, дорогий друже, за добру пораду! – відказав він шанобливо.

Юргенс пом’якшав.

– Нехай візьметься за це Саткинбай, – попередив він, – самі не вплутуйтесь.

Саткинбай зловтішався, передбачаючи задоволення, яке він матиме від наступної розмови з Абдукаримом. Нехай він тепер спробує викрутитись, відмовчатись або відбутися порожніми словами! Не вдасться! Саткинбай діє не від свого імені, а від імені Раджимі. А Абдукарим боїться Раджимі, в цьому Саткинбай уже не раз переконувався.

Довго Саткинбай ламав голову над тим, як розрахуватись з Ширматом. Досвідчений провокатор, який пройшов гітлерівську виучку, він чудово розумів, що одна справа – дати доручення, і зовсім інша – виконати його. Не можна було не рахуватися з характером Абдукарима. На те, на що здатний він, Саткинбай, не здатний Абдукарим. Для Абдукарима треба все підготувати, створити необхідні умови. І Саткинбай поспішав виконати задуманий план.

Цієї ночі він ліг на подвір’ї, щоб прокинутися раніше і не проґавити виходу Абдукарима на роботу. Абдукарим звичайно йшов з дому о восьмій ранку. Однак, незважаючи на вжиті заходи, Саткинбай ледве не проспав. Прокинувшись, він побачив, що Абдукарим уже сидить під шовковицею і п’є чай.

Не можна було гаяти ні хвилини. Саткинбай миттю схопився, одягнувся, зайшов у дім і повернувся із згортком в руках.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 36. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша

  • Частина друга

  • Частина третя
  • Епілог