– От! – промовив капітан і почухав за вухом. Двері піддалися без особливих зусиль. Відкрився отвір у погреб.
Кедров вийняв кишеньковий ліхтарик і посвітив у отвір. Потім передав ліхтарик Ожогіну.
– Посвітіть мені, я спущуся, – сказав капітан і легко стрибнув униз.
Микита Родіонович світив, а Кедров старанно оглядав погреб. Нарешті він промовив:
– Щось знайшов… Ану, дайте світло ближче. – Він підійшов до отвору, тримаючи в руках невелику бляшану коробку з-під цукерок. – Що ж тут може бути?
Кришка коробки відкрилася легко. В коробці лежали фотоапарат «лейка», фотоматеріали і кілька котушок плівки, обгорнутих чорним світлонепроникним папером.
Кедров подав коробку Ожогіну, котушки сховав у кишеню і виліз із погреба.
– Це, здається, цікавить майора, – сказав Кедров. – Треба запам’ятати, як усе лежить, щоб не переплутати.
Микита Родіонович уже хотів опустити двері й покласти на місце килим, але капітан заперечливо похитав головою.
– Не треба, нехай все залишиться так, як є, – сказав він. Тільки зараз Ожогін помітив, що одна щока у Кедрова виголена, а друга – ні. – Чекайте мене і нікуди не виходьте. Я повернуся швидко, до приходу господаря. Замкніться і не хвилюйтесь.
Він вийшов на подвір’я, обережно відчинив хвіртку, просунув на вулицю голову і через секунду зник.
«Добре діло – «не хвилюйтесь!» – з досадою подумав Микита Родіонович. – А якщо господар зараз повернеться?»
Ніколи час не тягнувся так нестерпно довго, ніколи, здається, так не хвилювався Микита Родіонович.
«Треба забезпечити, на всякий випадок, найбільш підходящий варіант, щоб не бути захопленим зненацька, – думав він. – Проникнути в будинок через перукарню Раджимі не зможе – двері замкнені зсередини. Отже, він пройде через подвір’я в цю, жилу, кімнату. Треба позбавити Раджимі і такої можливості хоч би на деякий час, тобто, замкнути зсередини і другі двері». Поки господар буде стукати, Микита Родіонович встигне поставити все на місце. Подібні дії можна пояснити тим, що гість побоювався сторонніх і був наляканий раптовим зникненням господаря.
Але страх Микити Родіоновича виявився даремним: капітан Кедров був відсутнім не більше сорока хвилин.
Поклавши котушки на місце і уважно, не поспішаючи, перевіривши, чи потрапили ніжки стола й ліжка у видавлені ними заглиблення в килимі, Кедров пройшов у перукарню, відчинив двері на вулицю і сів на диван.
– Зачиніть свої двері, – кинув він, – сидіть і чекайте.
Знову настала тиша. Микита Родіонович викурив дві цигарки, а коли дійшов до третьої, почув за стінкою голос Раджимі:
– А ви й досі сидите тут? – спитав він капітана.
– Що ж мені, по-вашому, робити? Іти по місту з наполовину виголеною фізіономією? Пробачте, це не годиться… Давайте закінчувати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 22. Приємного читання.