Розділ «Частина друга»

– Цілком вірно.

– Командували дивізіоном гвардійських мінометів?

– Командував.

– Коли здалися в полон німцям?.. Сідайте… Чого ви стоїте?

Тимошенко посміхнувся і сів.

Він пояснив Фліту, що в полон не здавався, а що його, тричі пораненого, непритомного, підібрали на полі бою рік тому. Він почав розповідати, як це сталося.

– Добре, добре! – зробив нетерпеливий жест Фліт. – Це не так важливо…. Я, власне кажучи, викликав вас для того, щоб об’явити…

– Лора, пора!

– Що пора? – насторожився Фліт. – Звідки ви знаєте, що я хочу сказати?

– Догадуюсь, – добродушно посміхнувся Тимошенко. – Ви хочете об’явити, що я вільний.

– Про це доведеться говорити, коли з’єднаємося з вашими військами і прибудуть ваші представники. Зараз ще рано… Я маю на увазі інше.

– А саме?

– Вам доведеться виїхати у Сполучені Штати.

– А для чого це? – спитав Тимошенко, і в його очах спалахнули іскорки гніву.

– Не гарячіться… Ви людина молода і ще не бачили світу. Я певний, що ви вперше потрапили за межі своєї країни, будучи військовополоненим.

– Правильно.

– Ви не бачили таких чудових міст, як Нью-Йорк, Чікаго, Вашінгтон. Ви не бачили океану, по якому вам доведеться плисти. Ви не уявляєте собі всієї чарівності цієї подорожі.

– Уявимо…

– І все це безплатно. Зовсім безплатно, на всьому готовому, на. повному пансіоні.

– Чудово.