Розділ «Частина друга»

Увечері, після радісної зустрічі з Микитою Родіоновичем, друзі взялися докладно обговорювати події.

– Можна гадати, що архіви секретної служби німців, зокрема Юргенса, потрапили до рук американців, – міркував Микита Родіонович. – З них вони могли дізнатися і про наші паролі. А втім, у німців було досить часу для того, щоб заздалегідь потурбуватися про архіви…

– До речі, – перебив Грязнов Ожогіна, – ми бачили в місті Фохта… розумієте, того Фохта…

– Фохта? – здивовано перепитав Ожогін. – Коли?

– Вже при американцях.

Коли всі почали лягати спати, у домівку прийшла нова радість: повернулися звільнені з в’язниці і Вагнер і Абіх.

Лише перед самим світанком мешканці будинку нарешті поснули. Але сон їх був недовгим: під’їхав «джипп», обіцяний американцем, і шофер почав настирливо подавати сигнали сиреною.

Ожогін, Грязнов і Ризаматов встали і швидко одяглися.

Місто, яке вони пересікли з кінця в кінець, ще спало. «Джипп» зупинився біля знайомого вже особняка. Слідом за друзями до кабінету зайшов у супроводі товстуна високий чоловік років сорока п’яти, в цивільному костюмі. Кинувши на друзів побіжний погляд, він уклонився і щось сказав по-англійськи.

Легко було зрозуміти, що товстун його підлеглий. Він запросив гостей сісти, І. сам продовжував стояти, не зводячи очей з начальства. Кілька хвилин тривало мовчання.

– Ми маємо честь розмовляти з паном Гольдвассером? – спитав Микита Родіонович.

Запитання було несподіване. Американець, що сидів за столом, різко підвів голову і здивовано подивився на Ожогіна.

– Який Гольдвассер вас цікавить? – спитав він.

Микита Родіонович пояснив, що йдеться про людину, ім’я якої вони вчора вперше почули в стінах цього будинку.

Перекладач почервонів. Неважко було догадатись, що, він допустив помилку.

– Ніякого Гольдвассера тут немає, і цей пан, – американець кивнув у бік перекладача, – щось наплутав. Якщо ви хочете знати моє ім’я, я вам можу його назвати, це не таємниця. Мене звуть Альбертом. Але це значення не має. Давайте приступимо до справи. Ви вже обміркували питання, чим виправдаєте перед Совєтами своє перебування в Німеччині?

Ожогін доповів про розмову, яка мала місце в Юргенса.

– Все це не годиться, – нетерпляче похитав головою американець. – Зовсім безглуздо: потрапили в полон. А далі що? Де були весь час? Що робили?.. Ні, це не те, не те! Так не піде. Лій вигадаємо що-небудь розумніше. Не можна допустити, щоб на вас упала підозра, це до добра не приведе. Що, коли ви з’явитесь у Росію з документами югославських партизанів?

Американець пояснив свою думку. Вони могли потрапити в полон до німців у різний час: одного вивезли до Югославії з німецькими військами як вантажника на автомашинах; другого ув’язнили в табір де-небудь в Австрії, на кордоні з Югославією, і він утік з табору й потрапив до партизанів; з третім трапилось теж що-небудь подібне. До партизанського загону вони один одного не знали і зустрілися лише там.

Друзі закивали головами.