Розділ «Частина друга»

– Під яким поставив свій підпис наш покійний Рузвельт, – додав Аллен.

– Старий переборщив, – розв’язно промовив Ніксон. – Та хіба можна допустити руйнування, навмисне руйнування індустріальної могутності Німеччини?

– Промисловість у Німеччині не належить народу, – зауважив Вагнер.

– А кому ж вона належить – мавпам чи папугам? – В голосі Ніксона з’явилися саркастичні нотки.

– Капіталістам, – коротко відповів Абіх.

– Це доктрина комуністів, і давайте не будемо говорити на цю тему.

Ніксон встав, підійшов до дивана і, розвалившись на ньому, простягнув свої довгі ноги.

– Капітане! – звернувся він до Аллена.

– Що? – відповів той.

– Дивізія простоїть у місті ще десять днів. Ви, здається, цікавилися саме цим питанням у начальника штабу?

– Можливо…

– Потім, ви просили, щоб вам дозволили перебратись на іншу квартиру.

– Можливо…

– Ви заявили, що не хочете жити разом зі мною…

– Заявив.

– А на якого біса вам усе це потрібно?

– Це моя, а не ваша справа, – відповів Аллен.

– Тоді я вам наб’ю фізіономію. І так наб’ю, як вам ще не били за все ваше життя.

Аллен засміявся. Всі насторожено чекали, чим закінчиться сварка.

– Ви мені якось показували дірку на своїй голові, – спитав Аллен Ніксона.