Розділ «Частина друга»

– Це рана, а не дірка, – відповів Ніксон. – Рана, яку я дістав від Роммеля в Африці. Я гордий…

– Можете гордитися скільки завгодно. – промовив Аллен. – Я хочу сказати, що через неї у вас, напевно, витекла частина мозку.

– Стара мавпо! – заревів Ніксон і, піднявшись з дивана, кинувся до Аллена.

Аллен з невластивою йому швидкістю схопився з стільця. Але дорогу Ніксону перегородив Андрій.

Ніксон зупинився із стиснутими кулаками, подивився на Андрія, перевів погляд на Аллена і, вилаявшись, пішов у спальню.

Звідти він вийшов одягнутий і, залишаючи кімнату, кинув:

– Ви ще запам’ятаєте майора Говарда Ніксона! Так-так, запам’ятаєте…

Приблизно через годину до будинку під’їхали два «джиппи». Молодий офіцер у формі «МР» – американської військової поліції – зайшов у кімнату і вийняв з кишені аркушик:

– «Грязнов… Ризаматов…» Є?

– Є.

– «Вагнер… Абіх»?

– Тут.

– А я за вами за всіма… Доведеться на деякий час залишити цю хатину під наглядом капітана Аллена. Це ви, якщо не помиляюсь?

– Так, я, – відповів Аллен.

Грязнова і Ризаматова офіцер посадив у свою машину, Вагнера й Абіха – в іншу, і «джиппи» роз’їхалися у протилежні боки.

Слідчий Фліт зробив два проколи кишеньковим ножиком у банці із згущеним молоком і перекинув її над великою чашкою з гарячим какао. Густе молоко, схоже на зубну пасту, товстим тягучим струменем полилося в чашку.

Фліт старанно розмішав какао, попробував його і, як видно, задоволений, вийняв зі столу бісквіти, загорнуті в целофановий папір.

Відкушуючи маленькі шматочки бісквіта, він повільно запивав їх гарячим какао, не звертаючи уваги на людину, яка сиділа напроти нього.

Фліт любив попоїсти. Він був гурманом і мав такі роки, коли їжа – для людей, подібних до нього, – є найвищою насолодою. Після обіду або вечері, він не був схильний ні до справ, ні до розмов.

Чоловік, який сидів навпроти слідчого, був до того худий, що нагадував скелет, обтягнутий шкірою.