Розділ «Частина друга»

Незнайомець посміхнувся.

– Більші планети, – пожартував він, – легше виявити. Юпітер уже дома.

Друзі радісно перезирнулися: невже вони побачать Микиту Родіоновича?

– Сподіваюсь, ви маєте намір приєднатись до нього?

– Безумовно, – швидко відповів Андрій.

– От і чудово… Якщо нема ніяких прохань до мене, не буду вас затримувати.

У Грязнова майнула думка, яку він одразу й висловив:

– Дозвольте доповісти: до нас поставилися по-свинському, і винен у цьому якийсь майор Ніксон. Через дурну сварку, затіяну ним, потерпіли не тільки ми, але й господар квартири та його квартирант.

– Тобто? – звівши брови, перепитав незнайомий.

– Нас відвезли до табору, а їх до в’язниці.

– Це буває в таких нестійких обставинах. Чого ви хочете?

– Негайного звільнення з в’язниці Вагнера й Абіха.

Незнайомий сприйняв усе сказане спокійно.

– Якщо для вас це важливо, – сказав він, – то не може бути ніяких перешкод.

– Дуже важливо, – підкреслив Грязнов. – У нас склалися певні відносини з цими людьми. Якщо нас звільнять, а вони залишаться у в’язниці, можуть виникнути підозріння.

– Зрозуміло, – перервав незнайомий. – Завтра ви матимете приємність розмовляти з своїм господарем і цим… як його… Повторіть їх прізвища, я запишу.

Андрій назвав прізвища і адресу. Незнайомий заніс їх до маленької записної книжечки.

– До побачення… Гуд бай! За вами я надішлю машину, – сказав він, прощаючись.

– Ще питання, – вже на порозі сказав Грязнов. – Ми не опинимося ще раз у таборі, якщо знову поскандалимо з майором Ніксоном?

– Ні. Якщо до вас хтось почне чіплятися, скажіть, що ви люди Гольдвассера.