Частина друга

Брянцев Г. Таємні стежки

– Що у вас трапилось? – поцікавився Микита Родіонович.

Виявилось, що Гуго став безробітним. Після того, як згоріла лабораторія, його кілька разів допитували, але оскільки доказів ніяких не було, залишили в спокої. Лабораторію перевели в інше місто, а старий штат працівників звільнили. Знайти нову роботу було майже неможливо.

– Доведеться перечекати цей тяжкий час, – сказав Ожогін. – Швидко все зміниться, і роботи у вас буде скільки завгодно.

– Правильно, – схвалив Вагнер. – Живи поки що у нас.

– Гаразд, – коротко відповів Абіх. Більше до цієї теми не поверталися.

Друзі спитали, чи не цікавився ними хтось із людей Юргенса. Ні, за час їх відсутності ніхто про них не питав і ніхто до них не приходив.

– А як ідуть справи? Як живе Фель? – спитав Ожогін

Бойові справи розгорталися, і старому Вагнеру було про що розповісти.

Кількість підпільників зросла. Залучено кілька нових робітників-залізничників і навіть лікар військового госпіталю – старий знайомий Вагнера.

Протягом двох тижнів не працювала міська телефонна станція, три дні на центральному радіовузлі мовчали репродуктори, згорів отеплений гараж комендатури, вибухнули дві заправні бензоколонки; дві гранати, вдало кинуті вночі з автомашини в будинок військового коменданта, знищили шість чоловік. Майже щоденно випускалися листівки.

– У нас з’явився чудовий товариш! – радісно промовив Абіх. – Ім’я його Адольф Густ. Він двічі дезертирував з есесівських частин. Перший раз невдало: його спіймали, послали на передову, звідки з двома порціями свинцю він потрапив у госпіталь. Удруге втік уже з госпіталю. А зараз його переховує у себе член організації, лікар, про якого говорив Альфред Августович. Я вам про нього розповім один випадок…

Проте розповісти не вдалося: в передній настирливо пролунав дзвінок.

Усі замовкли, однак продовжували нерухомо лежати. Дзвінок повторився. Нікому не хотілося не тільки вставати, але й рухатись, щоб не втратити ледве зібране тепло. Дзвінок знову порушив тишу.

– Хто б це міг бути? – здивовано промовив Вагнер і, нехотя підвівшись, вийшов з кімнати.

А дзвінок деренчав майже безперервно.

Потім у залі почувся тупіт, виразний звук поцілунку і гучний голос:

– Дядечку, дорогий! Який я радий!..

– Племінник з’явився, – тихо сказав Алім, штовхнувши ліктем у бік Андрія, який лежав поруч.

– Він, – підтвердив Гуго. – Я його голос серед тисячі інших пізнаю.

– Ви знайомі з ним? – спитав Микита Родіонович.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 44. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша

  • Частина друга
  • Частина третя

  • Епілог