Розділ «Частина друга»

– Нічого, одну ніч переночуємо, а завтра що-небудь зробимо, – заспокоїв старого Микита Родіонович. – Юргенс допоможе.

– Безумовно, – погодився Андрій. – Не в його інтересах псувати нам настрій в останні дні.

Спати вирішили в одній кімнаті. Знесли туди матраци, ковдри, подушки, верхній одяг.

Гуго теж лишився ночувати. У нього вийшло якесь непорозуміння з квартирною хазяйкою, і він уже другу добу не повертався додому.

– Що ж ти думаєш робити далі? – звернувся, до нього Вагнер.

Абіх спробував відбутися жартом:

– Думати в Німеччині заборонено. За всіх думає фюрер.

Усі, крім Вагнера, розсміялися.

– Я питаю серйозно, Гуго, а ти жартуєш, – з докором сказав він Абіху.

Той промовчав.

– Що у вас трапилось? – поцікавився Микита Родіонович.

Виявилось, що Гуго став безробітним. Після того, як згоріла лабораторія, його кілька разів допитували, але оскільки доказів ніяких не було, залишили в спокої. Лабораторію перевели в інше місто, а старий штат працівників звільнили. Знайти нову роботу було майже неможливо.

– Доведеться перечекати цей тяжкий час, – сказав Ожогін. – Швидко все зміниться, і роботи у вас буде скільки завгодно.

– Правильно, – схвалив Вагнер. – Живи поки що у нас.

– Гаразд, – коротко відповів Абіх. Більше до цієї теми не поверталися.

Друзі спитали, чи не цікавився ними хтось із людей Юргенса. Ні, за час їх відсутності ніхто про них не питав і ніхто до них не приходив.

– А як ідуть справи? Як живе Фель? – спитав Ожогін

Бойові справи розгорталися, і старому Вагнеру було про що розповісти.

Кількість підпільників зросла. Залучено кілька нових робітників-залізничників і навіть лікар військового госпіталю – старий знайомий Вагнера.

Протягом двох тижнів не працювала міська телефонна станція, три дні на центральному радіовузлі мовчали репродуктори, згорів отеплений гараж комендатури, вибухнули дві заправні бензоколонки; дві гранати, вдало кинуті вночі з автомашини в будинок військового коменданта, знищили шість чоловік. Майже щоденно випускалися листівки.