– Ви, звичайно, хочете їсти? – занепокоєно спитав Альфред Августович.
– Востаннє їли учора ввечері.
Вагнер і Алім перезирнулися.
З’ясувалося, що в домі нічого немає, крім сурогатного кофе, але і його пити нема з чим.
– І холодно, і голодно, – сказав сумно Вагнер.
– А картопля, що ж, не вродила? – поцікавився Микита Родіонович.
Він знав, що Вагнер і Алім приділяли велику увагу обробітку картопляного поля.
Вагнер безнадійно махнув рукою:
– Прийшли ми якось уранці на поле, а на ньому порожньо: все викопали, до останньої картоплинки. Кажуть, що це зробили військові частини, які проходили мимо…
Доводилось лягати спати голодними. Холодний будинок здавався непривітним, незатишним.
– Нічого, одну ніч переночуємо, а завтра що-небудь зробимо, – заспокоїв старого Микита Родіонович. – Юргенс допоможе.
– Безумовно, – погодився Андрій. – Не в його інтересах псувати нам настрій в останні дні.
Спати вирішили в одній кімнаті. Знесли туди матраци, ковдри, подушки, верхній одяг.
Гуго теж лишився ночувати. У нього вийшло якесь непорозуміння з квартирною хазяйкою, і він уже другу добу не повертався додому.
– Що ж ти думаєш робити далі? – звернувся, до нього Вагнер.
Абіх спробував відбутися жартом:
– Думати в Німеччині заборонено. За всіх думає фюрер.
Усі, крім Вагнера, розсміялися.
– Я питаю серйозно, Гуго, а ти жартуєш, – з докором сказав він Абіху.
Той промовчав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 43. Приємного читання.