Розділ «Частина друга»

– Свої.

– Хто – свої? – перепитав Ризаматов.

– От тобі й маєш! Навіть і по голосу не пізнаєш?

– Ой-ой!.. – захвилювався Алім. – Микита Родіонович… Андрій… Яка радість! Він відчинив двері і по черзі обняв Ожогіна й Грязнова. – А ми вже й надію втратили на зустріч.

– А ти куди зібрався? – поцікавився Андрій, побачивши, що Алім в пальті.

– Холодно в нас, топити нічим… Ходімо. – І, обнявши Андрія, він повів гостей у будинок.

Вагнер і Гуго, що був також тут, зустріли Ожогіна і Грязнова з щирою радістю.

Всі були в пальтах, з шарфами на шиї: температура в будинку була майже така, як і надворі.

– Можна не роздягатись? – посміхнувся Ожогін.

– Так, не рекомендується, – відповів Гуго.

– Ви, звичайно, хочете їсти? – занепокоєно спитав Альфред Августович.

– Востаннє їли учора ввечері.

Вагнер і Алім перезирнулися.

З’ясувалося, що в домі нічого немає, крім сурогатного кофе, але і його пити нема з чим.

– І холодно, і голодно, – сказав сумно Вагнер.

– А картопля, що ж, не вродила? – поцікавився Микита Родіонович.

Він знав, що Вагнер і Алім приділяли велику увагу обробітку картопляного поля.

Вагнер безнадійно махнув рукою:

– Прийшли ми якось уранці на поле, а на ньому порожньо: все викопали, до останньої картоплинки. Кажуть, що це зробили військові частини, які проходили мимо…

Доводилось лягати спати голодними. Холодний будинок здавався непривітним, незатишним.