Розділ «Частина друга»

– Під три чорти всю цю історію! – вилаявся спересердя Микита Родіонович.

Давався взнаки голод, але підкріпитися було ніде.

– От ускочили в халепу! – сказав Андрій. – Ще жебрачити доведеться…

Ожогін про щось зосереджено думав.

– Ходімо до комендатури, Андрію, нічого іншого не вигадаєш. Покажемо документи, а там буде видно…

На шляху до комендатури, біля згорілого триповерхового будинку націстської організації, хтось гукнув:

– Пане Ожогін!

Микита Родіонович і Андрій оглянулися… До них швидко підходила жінка з маленьким шкіряним саквояжем у руці.

– Я вас побачила з протилежного боку і ледве наздогнала. Як ви швидко ідете! – Жінка простягла руку Ожогіну, а потім Грязнову.

Це була дружина майора Зорга, в якого вони проходили перше навчання за завданням Юргенса.

– От несподівана зустріч! – привітав Микита Родіонович дружину Зорга. – Ви давно тут?

– Позавчора приїхала з чоловіком – і раптом цей страшний наліт російської авіації… А як ви опинилися в цьому місті?

Микита Родіонович розповів.

– Куди йдете?

– Власне кажучи, йти нам нікуди, – відповів Грязнов: – і місце служби, і житло зруйновані. Вирішили добратися до комендатури.

– О! Значить, ви бездомні? Ну, ходімо до нас. Чоловік буде дуже радий. Він часто вас згадував.

– Лаяв, напевно?

– Навпаки, рідко про кого з росіян він так добре відгукується. Він вважає вас справжніми друзями німців.

Дружина Зорга всю дорогу щебетала.

Перейшли критий ринок, посеред якого виднілося кілька воронок, і вийшли в провулок, увесь заставлений вантажними і легковими автомашинами. В кінці провулка, біля невеликого будиночка з нависаючим над тротуаром мезоніном, їх супутниця постукала у вікно. Двері відчинив сам Зорг. Він був у військових штанях, чоботях і спідній сорочці.