Розділ «Частина перша»

– Як це – попсувати? – зацікавився Повелко.

– Та так… Поголю начисто голову, вуса, бороду, та й брови за компанію. Бог дасть, згодом відростуть.

Він поволі крутив цигарку. Великі, обвітрені, в шрамах і саднах пальці його діяли впевнено. Помовчавши, він спитав:

– Ну, а ваші справи як?

– Справи погані, – коротко кинув Гнат Несторович.

– Що таке?

Тризна стисло розповів про становище.

– Виходить, уся справа в Повелку? Як потрапить він на подвір’я електростанції, то й діло буде зроблене?

– Виходить, що так.

– Ну, гаразд, радьтесь, а я піду… – Заломін несподівано встав і почав одягатись.

На другий день на квартиру Ожогіна і Грязнова знову прибіг переодягнений жебраком Ігорьок. Коли Ожогін виніс йому шматок хліба, хлопчик поспішно передав, що у Заболотька Микиту Родіоновича чекають Ізволін і Тризна.

Як і раніше, Грязнов пішов за Ожогіним для того, щоб виявити можливе стеження.

Через двадцять хвилин Ожогін уже стукав у вікно знайомого будинку.

Виявилося, що переполохав усіх старий Заломін. Він з’явився до Тризни годин зо дві тому чисто виголений і запропонував «скликати всіх», бо він «буде доповідати раціоналізацію». Довелося скликати.

– А де ж він сам? – спитав Микита Родіонович.

– Побіг щось уточнювати, зараз повернеться.

Заломін прийшов через кілька хвилин.

– Роздягатись не буду, часу обмаль, – почав він, ні з ким не привітавшись. – Так… Що я безробітний, усім відомо?

– Ну? – Тризна здивовано підняв брови, не розуміючи, до чого веде старий.

– Дві бочки у мене управа конфіскувала, а дві залишила, – сказав Заломін.