Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– Чорт його не бачив! – вилаявся поліцай і відчинив ворота.

Була неділя. День видався напрочуд ясний, сонячний. На вулицях юрмилися городяни. Вони мовчки дивилися на німецькі військові частини, які проходили через місто. Шосе, що пролягло з заходу на схід, розділяло місто на дві половини, утворюючи пряму, як стріла, вулицю. Рух по ній не припинявся ні вдень, ні вночі. На схід безперервно йшли танки, бронетранспортери, численні автомашини з різним вантажем, бензозаправники, мотоцикли і навіть прості підводи. На них сиділи німці, призвані в армію по тотальній мобілізації, – похмурі, різного віку, без властивої кадровим служакам виправки, з жовчними незадоволеними обличчями, з пов’язаними, наче в старих баб, головами.

А назад, на захід везли переважно поранених солдатів.

Городяни обережно кидали на адресу окупантів сердиті репліки.

В міському парку було людно. Біля самого входу, праворуч, де раніше стояла естрада, тепер розмістилося офіцерське кладовище, з рівними рядами одноманітних березових хрестів. Кладовище безперервно розширювалось. Іноді похоронні процесії прибували сюди двічі-тричі на день. Мерців везли з місцевого госпіталю і з фронту.

Сьогодні ховали якихось видних вояк, і в траурній процесії йшов взвод автоматників.

Уже перевалило за дванадцяту. Маленька закрита машина відокремилася від процесії і на великій швидкості в’їхала в алею парку. З кабіни вийшов кульгавий гітлерівець – комендант міста. Він постояв, подивився навколо себе. Сказав щось ад’ютанту. Той послужливо відвернув йому сірий каракулевий комір, і обидва попрямували до кладовища. Біля могил метушилися солдати з вірьовками і заступами. Комендант по черзі заглянув у всі вісім ям і вісім разів кинув «гут». Потім подивився на складені осторонь березові хрести, штовхнув один з них носком чобота і невиразно похитав головою. Заклавши руки за спину, він почав походжати по алеї. Комендант мав виголосити промову біля могил, і зараз наспіх, напівголосно, репетирував свій виступ.

Процесія наблизилася до ям.

Комендант підійшов і махнув рукою, даючи. сигнал до поховання Шкіряна рукавичка, сковзнувши з його руки, впала в яму. Він щось крикнув своєму ад’ютантові; той вже хотів плигнути в яму, як раптом громохкий вибух струснув повітря і прокотився багатоголосим схом по місту. З країв ям посипалася земля. Люди кинулися геть з парку. Комендант хотів було щось сказати солдатам, але потім рвучко повернувся і пошкутильгав до машини.

– Швидше в комендатуру! – кинув він шоферу тремтячим від хвилювання голосом.

XIV

Крізь приємну дрімоту, яку, здавалося, ніяк не можна було відігнати, Микита Родіонович почув мелодійні звуки акордеону. Звуки линули з вітальні. Андрій грав із захопленням, вкладаючи в гру всю душу.

«Кисне хлопець, – подумав Ожогін, – треба з ним щось робити». Але що саме робити, Микита Родіонович не знав.

Акордеон замовк. Микита Родіонович розплющив очі.

Зайшов Андрій. Не дивлячись на Ожогіна, він почав перебирати нотні зошити, що лежали на вікні. Він здавався засмученим, і це відразу насторожило Микиту Родіоновича. «Ну-ну, побачимо, що буде далі», вирішив Ожогін і, не запитуючи Андрія про причини його поганого настрою, почав одягатися.

День почався за розпорядком. Снідали о десятій.

За столом мовчали, бо говорити в присутності хазяйки не хотілося. Подавши термос з кип’ятком і чайник з заваркою, вона нарешті вийшла.

Андрій, не допивши чаю, встав із-за стола і підійшов до вікна. Відсунувши завіску, він мовчки дивився на вулицю.

Микита Родіонович вирішив нарешті втрутитися.

– Що з тобою коїться в останні дні? – спитав він.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 63. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог