Розділ VI Некомерційне

– Але я не зовсім розумію, як ми можемо…

– Ви страждаєте від популярного оманливого переконання, що речі можна зрозуміти. Ви не усвідомлюєте того факту, що всесвіт – це немислиме протиріччя.

– Протиріччя в чому? – округлила очі дружина автозаводчика.

– У самому собі.

– Як… Як так?

– Шановна леді, обов’язок мислителя не пояснювати світ, а показати, що пояснити нічого не можна.

– Так, звісно… Але ж…

– Покликання філософії – не дошукатися знань, а довести, що знання неможливе для людини.

– Але якщо ми це доведемо, – втрутилася дочка власника вугільної копальні, – що тоді залишиться?

– Інстинкти, – побожно видихнув доктор Прітчетт.

В іншому кінці кімнати гурт людей слухав Бальфа Юбанка, який, примостившись на краєчку крісла, намагався триматися купи, бо в розслабленій позі його обличчя та постать мали властивість розпливатися по горизонталі.

– Література минулого, – розповідав Бальф Юбанк, – це лише дрібне шахрайство. Вона лакувала життя на догоду грошовим магнатам, яким, власне, і прислужувала. Моральні засади, свобода думки, досягнень, щасливий кінець, зображення людей як героїв – усе це зараз просо смішно. Наша епоха вперше наділила літературу глибиною, оголивши справжню суть життя.

Дуже юна дівчина у білій вечірній сукні сором’язливо запитала:

– Містере Юбанк, а в чому справжня суть життя?

– У стражданні, – відповів Бальф Юбанк. – У поразці та стражданні.

– Але… чому? Люди ж можуть бути щасливі… Бодай інколи… Хіба ні?

– Це хибна думка неглибоких натур.

Дівчина зашарілася. Багата жінка, яка успадкувала нафтопереробний завод, винувато спитала:

– Містере Юбанк, а як же нам підвищити літературний смак широкого загалу?

– Це велика соціальна проблема, – мовив Бальф Юбанк, якого вважали літературним лідером сторіччя, хоча жодна книжка цього автора не розійшлася накладом понад три тисячі примірників. – На мою думку, законопроект «Про зрівнювання можливостей» у контексті літератури розв’язав би цю проблему.