Мазепа (скорочено)

Нещасний брате, годі муки!

її не вичерпать до дна.

Хай дні твої, як чорні круки,

Та ще повернеться весна...

Покайся, їдь на Україну,

На степу рідного суцвіть,

Що йшов за нього ти до згину.

І рідний край тебе простить.

Мазепа

Не можу я... Я вже проклятий,

Хоч степ і кличе, і гука.

Якби ти знав, мій добрий брате,

Яка важка в Петра рука!

Як жаль, що серце бідне гине,

Що мало все, поля й блакить...

Мене б простила Україна,—

Петро проклятий не простить.

Які ще в світі є падлюки,

Короно-деспоти якії —

І він в одчаї ломить руки,