Мазепа (скорочено)

Вже місяць вирушив у путь

У золотій своїй обнові...

Мазепа

Я знаю, турки продадуть

Мене за золото Петрові...

Останні хвилі я живу.—

І сльози падають багрові

З очей Мазепи у траву,

Криваві сльози... Перстень свій

Мазепа з пальця іздіймає

І в тишині уже нічній

Із нього смерть він випиває

Й на землю пада... Стогне гай...

Зітхнув Мазепа уостаннє,

І з губ злетіло, як дихання:

«Прощай, Україно, прощай!»

Над ним у сумі голосінь

Не никли траурно знамена.

Одкинув він у вічність тінь...

Він був талант, а може, й геній.