Мазепа (скорочено)

А очі! Очі, як штики...

Вони із люті і туману,

Мов не приймає їх земля,

Ті очі, що любили панни

Колись у парку короля,

Десь понад Віслою, де чуло

Гілля зітхання молоде...

О ні! Не вернеться минуле,

Назад ніколи не прийде.

Мазепа

Тепер нічого вже не треба.

Заснуть. Заснуть би вічним сном.-

І похилив чоло Мазепа,

Немов налите чавуном.

«Заснуть, заснуть...» Чужинний вечір

Кривавить хмари за Дністром...

Страшний тягар упав на плечі

Мазепі перед вічним сном,

Що зазирав йому у очі

Диханням холоду і ночі.