Мазепа (скорочено)

І я співать про нього мушу

Так, як ніколи не співав.

Народ не марно в свою душу

Про чайку його пісню взяв.

Голів мільйони, світлі, щирі...

До них тягнусь я серцем всім!

Народ — мій Бог, йому я вірю,

А не історикам отим,

Що руку царську цілували,

Що слинили Петрову длань

І про Мазепу написали

Із кон'юнктурних міркувань.

Та й досі пишуть... Що ж, пишіте.

Красу душі його висот,—

Як не зовіть його бандитом,—

Вже оспівав давно народ.

Мені ж чинів і «ласк» не треба,

Я не наївний, не сліпий,

Ні! Не народ прокляв Мазепу,

А прокляли його попи.