Думи мої, думи мої...

(із старих часів, традиція!), що рецензент повинен «крить»! Вони, рецензенти, завжди

шукали негативне, — це ж легше, — от вилає хтось когось, і вже! Похвалити — трудніше, треба довести плюси... А мінуси — легше! Крий! І все!

А я, грішний, завжди хочу бачити в людському труді (гра акторська — це великий

труд) тільки хороше!

Їду в таксі. Дивлюся на водія... І знову думка: скільки в нього дітей? Чи обідав він

сьогодні? І як? Чи образив його хтось? І як би мені хотілося, щоб він був усім задоволений!

Щоб співав, їдучи в таксі!

Як би мені хотілося, щоб усі люди, щоб увесь народ співав! Голосно! Щиро! На весь

голос!..

20 січня, 51. Були на перегляді опери «Богдан Хмельницький».

Опера! Справжня!

Гадаю (боюся!), перша опера справжня — радянська.

Трудно мені відразу розібратися, як і що, — це справа серйозна!

Але мушу посвідчити, що це явище на нашому, радянському культурному фронті! Як

би хто не дивився на самий факт об'єднання України з Росією.

Будьте чесні: свідомо чи несвідомо діяв Богдан, але це ж зародок дружби народів.

Дружба!

І коли в якогось сукиного сина ще залишилося оте мерзенне: я — українець, а ти —

кацап! — хай він буде трижди проклят, бо (подумай!) у стократ приємніше мені цілувати