Думи мої, думи мої...

25 грудня, 49. Шістдесят літ! І мені здається, що хтось, десь прожив оті шістдесят

літ, а не я! Невже я вже такий старий?

Який тягар — шістдесят літ!

Іноді мені так хочеться «підскочити», «перевернутись», пограти в покотьола... А

подумаєш: шістдесят літ! І... зупиняєшся.

Скажуть же: старий збожеволів!

А я ніяк не збожеволів, — мені не хочеться бути старим, і я ним ніколи не буду!

7 червня, 50. Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!

20 жовтня, 50.

Я — письменник.

Прожив я шістдесят уже з гаком літ.

Трудне моє було життя.

Підходжу до фінішу.

Хто ж я, зрештою, такий?

Я — Остап Вишня. Народ мене знає, народ мене любить.

Не для хвастощів і не для самозаспокоєння це я говорю...

Колись, — я говорю правду, — в години роздум'я я вирішив: житиму так, щоб нікому

не зробити зла, прикрості.

Толстовське «непротивление»?