Розділ ««ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ…» ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ»

Як же ж тоді збагатиться наша література!

Це вже потім: переказують, що думки для письменників експортуються з Донбасу, Кузбасу, Сибіру, Ленінграда і т. ін.

Ох і запишемо ж!!!

7 березня, 49. Леся Українка і багато інших — поети не тільки свого народу, а вони поети всіх народів, всього людства, бо вони, крім своєї геніальності, ще й кришталево чесні

Зло — найбільше — космополітизму в тому, що вони молодим не давали ходу.

Вони, захопивши всі провідні посади в літературі, позбивали на протязі кількох десятків років усі молоді паростки літературні!

Ось у чім найбільше зло!

Те, що вони нас «ущемляли», — то ще не так страшно!

Ну, не видали, зарізали однудві книжки Остапа Вишні — ну що ж? Остап Вишня — є Остапом Вишнею…

А от коли молодий приходив до цих спекулянтів і вони його своїм «авторитетним» окриком приголомшували, — оце страшно!

А скільки таких було!

9 березня, 49. Може, я не такий, може, я, ну, як вам сказати, чи недотепний, чи некультурний, але я це мушу сказати. Я був у кіно на «Павлові».

А колись я був на «Мічуріні».

У мене принаймні таке враження: «Павлов» — чудесно, але це фотографія в дії

«Мічурін» — це справжнє кіномистецтво.

Мені було дуже боляче, що майстри не донесла Павлова на (як його сказати?!) п'єдестал мистецтва. У чім же ж річ?! Очевидно, не… (перебили думку мою…). Очевидно, Павлов, його інтелект, його робота, його енергія подавили майстрів кіно. Помоєму, Павлова треба подавати народові як ідею, а не як оператора (дуже талановитого!) собак. Отак, як подав Довженко Мічуріна. Фільм як фільм, дуже цікавий, потрібний і т. ін., але нам, що цінять мистецтво як (отут уже трудно!) чинник, що веде нас до комунізму, того, що зробили у «Павлові», замало.

Дуже багато треба мені писати, щоб довести те, що є в моїх думках, у моїх мислях, — треба було б написати цілий науковий трактат, наукову роботу… Ви уявляєте собі, який би цей «трактат» був (не можу писати цього, бо це буде непристойно!), — а трактат би був справді не… той… не… — ну як би вам сказать? — неприлишний (у слові «неприлишний» обов'язково треба писати не «ч», а «щ»).

Оце я про «Павлова».

І в «Павлові», і в інших фільмах, на жаль, більше випирає не «Павлов», а «Я» (режисер). Це, як казала моя баба, нехорошкувато!

17 березня, 49. Три чи чотири дні тому був у мене старий учитель Федосій Іванович Рвач. Провчителював він п'ятдесят з гаком років. Йому сімдесят п'ять літ. Влаштувався він сторожем у трамвайнотролейбусному тресті. Дали йому там хибарку при гуртожитку.