Вилазить Толя з намету чудернацьким білим ведмедиком, обтрушується, пирскає… А Оля стоїть на горі і заливається:
— Ахахаха! Охохохо! Ага, перекинувся! Ага! А я не перекинулася! Я вправувала! Ага!
Толин дідусь потихеньку, спираючись на ціпок, сходить з гірки і підходить до Толі.
— Здорово забився? — питає дідусь.
— Та ні, дідусю, зовсім не забився! Сніг же, дідусю, не твердий, хіба об нього заб'єшся?
І побіг Толя, підстрибуючи, саночки наздоганяти.
Отак щонеділі, як добра година, ідуть Толя та Оля, а з ними і Толин дідусь, спускатися на саночках, туди, ажде Аскольдова могила в Києві, над Дніпром…
Ми ж знаємо, що Толя з дідусем живуть у Києві на Печорську, а Оля, подружка Толина, частенько приїздить до Толі в гості з вулиці Леніна, де вона живе.
Як уже добре набігаються та наспускаються Толя з Олею, личка в них розчервоніються, оченята блищать, і кожушки, і рейтузи, і шапочки на їх білі-білі од снігу, тоді йдуть вони з дідусем на Аскольдову могилу, сідають на лавочку й відпочивають.
Але перед тим, як сісти, дідусь обов'язково стане перед могилами славетних радянських воїнів, які віддали свої життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини, скине шапку й уклониться могилам героїв.
І дідусь, і Толя, і Оля, шануючи пам'ять воїнів, сидять тихо.
Толя з Олею нічого дідуся не розпитують, бо були вони тут не один раз і дідусь розповідав уже їм і про київського князя старовинного Аскольда, і про його походи на Царград, і про його оцю могилу, де його давно колись поховано…
І вже коли вони, одпочивши, ішли додому, Оля запитала:
— Дідусю! А влітку ми ходитимемо сюди прикрашати квітами могили воїнів?
— Аякже! — відповів дідусь. — Як і минулого літа ходили, так і наступного ходитимемо. Нехороша, діти, та людина, яка забуває про наших воїнів, які віддали своє життя за наше вільне життя, за наше щастя!
ІІ
Наступної неділі Оля знову приїхала до Толі, і пішли вони з дідусем спускатися на саночках.
— На Аскольдову могилу, дідусю? — запитав Толя.
— Ні, діти, сьогодні ми з вами підемо в інші місця! Наближаються сумні роковини з того дня, коли ми залишилися без Володимира Ілліча Леніна… Хочу, діти, я показати вам сьогодні ті місця у нашому Києві, що нагадують про нашого Леніна…
— А хіба, дідусю, Ленін був у Києві?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Велікі ростіть“ на сторінці 29. Приємного читання.
TextBook