Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

— Та ні: директора в облвиконком «поволокли», а головного інженера у райвиконком!

— Ну й що?

— Краще було б з волокушами!

— Тожбото воно й є!

НА ВЕРБІ ГРУШІ

На нараді з промовою виступив один керівний товариш.

— Товариші,— почав він. — Правильно говорилося на вересневому Пленумі ЦК партії, що навіть деякі керівні працівники до ладу не знають сільського господарства і не хочуть його вивчати, а відбуваються загальними формулюваннями, поверховими вказівками, які дають мало користі. Хіба можна визнати нормальним, коли керівник не може навіть назвати ні одного колгоспу, ні одного передового бригадира. Правильно! Соромно було б мені, товариші, коли б я не знав, що в колгоспі «Перемога» високі врожаї.

— Найнижчі,— почулося з місця.

— Як найнижчі? — спалахнув керівний товариш. — Коли я, проїздивши полями колгоспу «Перемога», отам, над річкою, зайшов в урожай, так із головою в тому врожаї заховався, руку підніс — руки не видно!

— Так то ж очерет!

— А що з того, що очерет… Але ж високий!!! Прошу не перебивати! Я повинен знати, що в нас найпередовіші голови колгоспів Іван Отудихата, Петро Одімкникомора, Кузьма Перехилипляшка, Степан Недохиличарка, Олекса Перекусисало…

— Та їх уже давно нема! — залунало з задніх рядів.

— Як нема?

— А так — нема!

— Чому нема?

— Та якось так вийшло, — відповів завідуючий відділом сільського господарства, — що Іван Отудихата будував не свинарники, а собі хату; Петро Одімкникомора одмикав не свою власну, а колгоспну комору; Кузьма Перехилипляшка хронічно і не вгаваючи виправдував своє прізвище; Степан Недохиличарка насправді більше скидався на Степана Перехиличарку, а Олекса Перекусисало таки кусав, і добре кусав, тільки не своє, а колгоспне сало.

Керівний товариш розгнівався.

— Чому мені про це не доповіли своєчасно? Я мушу поставити питання про те, як завідуючий відділом сільського господарства інформує мене про те, що робиться в його хазяйстві! Безладдя якесь, а не керівництво!

— Та я ж доповідав вам, — боязко промовив завідуючий відділом, — а ви сказали, що…

— Я вам слова не давав! На Пленумі ЦК, — вів далі керівний товариш, — справедливо зауважували: хіба допустимо, щоб керівник не знав, як колгоспи провадять роботу по забезпеченню тваринництва кормами, які культури, наприклад, краще вирощувати на силос… Справедливе, товариші, зауваження. А невже, товариші, це так трудно засвоїти? Та кожний же з нас, за малим, може, винятком, в дитинстві пас корови і знає, чим його мама чи бабуся годували корову! Невже ми не знаємо, що коровам дають пійло? Невже ми не знаємо, що коровам дають дерть? Чому ми не можемо посіяти сотень п'ять гектарів пійла, сотень вісім гектарів дерті? Чому, я вас питаю?