У колгоспі с. Вінницькі Стави зібрали кукурудзи в зерні 11,2 центнера, а в качанах 16,6 центнера з гектара.
Чому?
Лосятинці сіяли по бурячищі, землю як слід угноїли й удобрили, в зріджених місцях кукурудзу підсівали, як слід обробили.
Вінницькоставищани говорили, мріяли і все один одного запитували:
— А чи не час?
— А чи не пора?
— А чи…
«ОД БУЗИНИ ДО КОЛОДЯЗЯ»
1
— На межі розлогокучерявої Полтавщини з замріяною Слобожанщиною, над старовинним шляхом, в неглибокій улоговині між двома пагорбками притулився невеличкий хуторець. Хаток так на тридцятеро. Хатки там були убогі, обшарпані, з невеличкими подвір'ями, а за хатками ні тобі огороду, ні тобі садувинограду. Так ото, як улітку, то стирчать біля хатини з півдесятка соняшників, та ще попідвіконню — одиндва рожеві кущі, а там, де треба було бути садочкові — там бовваніла або вишня, або дика грушка, або кислиия…
Не дуже ревли в тому хуторі корови, не іржали коні, та й свиней небагато калюжилося по ковбанях на неширокій хутірській вуличці, не куріла там вечорами, ідучи з паші, овеча отара, — а так мекне десь під повіткою однаоднісінька овечка, та й по тому.
Не густо було там і курей…
Убогенькі хазяї жили на тому хуторі, і як він, той хутір, називався у волосних реєстрах, не знати, а так серед колишнього люду мав він не дуже, сказати, пишну назву: Злидні.
«Де живете?» — «На Злиднях!» «Куди йдете?» — «На Злидні».
Понад самим шляхом біля того хутора верба росла, стара-стара верба, розлога та кучерява, до стовбура тієї верби, під невеличким залізним дашком, було прибито ікону Охтирської божої матері, біля верби вкопано в землю невеличку лаву. І завжди влітку на тій лаві під вербою сидів товстий патлатий монах у рясі, підперезаний чорним лакованим череском. На голові в монаха стирчала гостроверха скуфейка, а в руці він держав якийсь такий святий пристрій: паличка, на паличці із засмальцьованої парчі калитка, а біля калитки невеличкий дзвоник.
І чи йде, чи їде хто тим шляхом повз вербу, монах підводився з лави і простягав руку з тим пристроєм:
— Дзеленьдзеленьдзелень! Пожертвуйте, православнії, на ліпоту храму божого монастирського!
І православнії іноді жертвували. Кидали в засмальцьовану парчеву калитку горьовані шаги, копійки та сьомаки, осіняючи себе широким хрестом з низьким поклоном Охтирській божій матері.
Товстий патлатий монах кивав головою й гугнявим тенорком виголошував:
— Да спасеть вас пресвята богородиця!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956“ на сторінці 102. Приємного читання.
TextBook