Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Ви з нас тільки ж 300 літ пили й пили, а ці, мабуть, і за 1000 років не вгамуються.

Боже наш, боже наш…

Та хіба ж це все?

А що вони з вашими маєтками та з землею зробили! Селянам пороздавали. Пороздавали й кричать:

— Обробляй. Уродить — мели, їж або продавай. Кріпацьке право повернули.

І нещасні селяни тепер землю обробляють. УСю. І свою, й колишню поміщицьку. Отакі більшовики! І це ще не все.

Колись у нас були справники, і земські начальники, і губернатори. Та кого тільки в нас не було, що нами керували.

А більшовики як присікались:

— Самі собою керуйте. Самі над собою начальникуйте. До няньок позвикали. Ми — вам!..

І доводиться тепер страждати: то в сільраду тебе виберуть, то до виконкому, а то до самого ВУЦВКу або до ЦВК СРСР.

Та їдь тоді до столиці та й засідай. Та хоч би ж так: посидів би — та й вже. А то ні: скажи їм, як державою керувати, розкажи їм, як господарство налагодити, порадь, як із грошима, як із школами, як те, друге, десяте.

Ви, спасибі вам, самі нами керували, ніколи, дай боже вам здоров'я, не питали нас, чого нам потрібно, чого нам треба, щоб нам краще жилося.» Віддані було вам останню корову і живеш собі потихеньку, як бог приказав.

А як коли неспокійний заявить, було, вам про те, що йому треба, пошлете його, спасибі вам, або в Вологодську губернію, або у Наримський край. Сидить він там собі тихо та мирно й не ворушиться.

Відпочити тобі нема коли. Радіо це по селах позаводили, спати не дають.

До того повиснажувано, до того нас позамотувано, що як про все згадаємо, так не те що за ломаку, а за голоблю хапатись хочеться.

І це за десять років.

Усього тільки за десять років.

Що воно далі буде, не знаємо!

Ну, а ви як там?

Цілуєте князів та гетьманів?