Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

«Надішліть документи від лікаря, що ви таки інвалід, а від сільради про маєтковий стан…»

Весела пісенька:

Хвост поджала, побежала, Начинай сначала.

П. К. Черкасов думає собі:

«Коли я воювався проти контрреволюції, і зовнішньої і внутрішньої, так я знав, що в мене є руки, ноги, м'язи, груди… В мене є. «гвинт», є кулемет, є ентузіазм і бажання знищити своїх ворогів. Я йшов і нищив. Я знав свого ворога, який він на масть, я знав його звички, його прийоми… Аж коли проти мене виступила тяганина, так я не знаю, з чим проти неї воюватись. Так я кричу:

— Рятуйте!»

Страшні вороги бюрократизм і тяганина, коли перед ними герої Червоного Прапора пасують. Ой, страшні!

УНІВЕРСАЛ

До земляків своїх, на Україні й поза Україною сущих

Земляки! Всі земляки: вже перчені, перцьовані й ті, що ще мають перчитись.

Волею найкращих братів ваших настановлено мене, «Червоний перець», на сторожі життя радісного на землі українській радянській.

Десять літ уже минуло, відколи землею українською порядкують робітники й селяни.

І гадалося мені, «Перцеві червоному», що за десять цих років налагодиться життя наше так, що не треба буде нікого підперчувати…

Але не так склалося, як гадалося.

Хоч і маємо ми великі усіма сторонами досягнення, проте: Ще й досі ми сильно самогон п'ємо та в карти граємо; ще й досі ми не позбавились в апараті радянському бюрократизму та протекціонізму; ще й досі ми неписьменності не ліквідували; ще й досі ми газет, журналів та книжок не читаємо; ще й досі ми на трипіллі сидимо та над раціоналізацією в сільському господарстві чухаємось; ще й досі ми індустріалізуємось, як мокре горить… Ще й досі ми не всі кооперовані… А ті, що кооперовані, ще й досі не кредитовані; свині в нас не йоркширські; корови в нас не симентальські; коні в нас і не ардени, і не рисаки орловські; і спізнюються в нас ще й досі потяги; і не доходять учасно в нас листи; і запізнюються в нас телеграми; і не скрізь у нас є виробничі наради; і не Така, як слід, у нас продуктивність праці; і багато в нас бюлетенів до страхкас; і б'ються в нас сковорідками та макогонами по жилкоопах; і тягаємо ми ще своїх жінок за волосся; і не всі ми допомагаємо безпритульним; і не всі ми підписуємось на позику індустріалізації…

Ще й досі поза Україною… вилизують чоботи Пілсудським, Чемберленам, Пуанкарам, щоб Радянському Союзові хоть чимнебудь та нашкодити…

До всіх цих земляків моїх звертаюся я голосом пекучим:

Схаменіться! Десять літ уже, як ви «сини вільної волі»!

Схаменіться, бо перчитиму я вас і пектиму і на друге десятиріччя, і на третє, і на п'яте, і на десяте, і завжди, і нині, і повсякчас, і на віки вічні, аж поки не буде на землях радянських і з того і з другого боку, і всередині всього, всього, всього на всі 100 %.

«Червоний перець»