Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

І пишемо… А ви потім лаєтесь.

Що ж вам робити?

Сподівайтесь, запричащайтесь, хрестіться, ховайтесь, бийте поклони, несіть книші батюшкам…

Помоєму, так це найпідходящіші батюшечки…

Ви ж знаєте, що бог тепер твердий став. Не дуже й дощів посилає, з чудесами щось у нього загальмувало і взагалі не дуже обдаровує нас мил остями…

Що тепер зробить якийнебудь смиренний та тихий батюшка?

Нічого…

От і пробують отаких висвячувати… Щоб уже як скаже: «Подай,* господи», — так хоч і не хоче господь, а подасть. Хай спробує не подасть… З таким батюшкою не зажартуєш. От для чого це, очевидно, робиться.

ЗОЙК НА «ДОРОЗІ»

Харитина Филипченкова, вдова Гуляйполя, почувши гасло «Дорогу жінці!», вийшла на ту привабливу «дорогу»…

Ви гадаєте, що так легко на ту «дорогу» селянській жінці вийти?

Не легко. Та ще коли в тої жінки за спідницю держаться четверо дітей, та ще коли батько тих дітей «умер, бедняга, в больнице военной, долго, бедняга, страдал».

Ой, не легко! Ой, як не легко!

Бо четверо ж ті їсти хотять, бо для них і для себе треба орати, волочити, сіяти, косити, молотити, молоти…

І все-таки Харитина Филипченкова вийшла на «дорогу жінці»…

Харитина Филипченкова була делегаткою. Харитина Филипченкова цей рік за члена сільської Ради правила.

Харитина Филипченкова не тільки числилася в делегатках, не тільки числилася в сільській Раді, Харитина Филипченкова, вийшовши сама на «дорогу» ту, вона, одна з «перших хоробрих», повинна виводити й інших, котрі в спідницях.

І до того ще добре затямила Харитина Филипченкова, що і в спідниці права повинні бути.

І от скривдили в Гуляйполі одну «спідницю». У сироти Кириченкової сотенні уповноважені Карпенко Іван та Тужик Михайло земельку загарбали та й до двору сирітського руки почали простягати. Сирота до суду.

А Харитина Филипченкова, твердо затямивши, що і в «спідницЬ права повинні бути, за ті права стала, на суді показала, що то земля Кириченкової, і одсудив суд сироті землю.