TextBook — Та не тремти ти так! Не бійся! Я не битиму! Я питаю тебе, що ти дав революції?! Мовчиш?! Слухай, обивателю!
І буйним потоком полилися слова із прекрасних уст чудесної жінки… І в словах тих мідь дзвеніла, і був у тих словах і жаль, і гнів… І прорвалась лють у них, і звучала гордість…
— Слухай, обивателю!
Я прийшла до тебе вільною, як легіт гірських полонин… А ти причепив до мене «платформу». Ти жабою дряпався на ту «платформу», на всі боки озираючись… А видряпавшись, сів і завив голосно:
— Дай ставку!
— Яв бурі буряній принесла тобі машини, домни, паси… А ти запальнички почав робити… Я засвітила твої мартени, я завертіла твої машини, а ти не можеш дати мені нічого без «комісій підвищення продуктивності», без комітетів «поліпшення якості»…
Я в вирі шаленім волю тобі кинула, а ти обернув її в прогули, в бюлетені та в черги біля поліклініки…
— Слухай, обивателю!
Я в загравах кривавих дала тобі землю, а з землі тої ще й досі трипілля соки висмоктує, а землю ту ще й досі будяки колють, мишії та пирії криють…
Я могутньою рукою скинула з тебе кайдани національної неволі, а ти з пригнічуваних культур зробив посміховище, ти з задавлених мов зробив «собачі», ти красу національного відродження добачаєш тільки в «комісіях по українізації», куди тебе ломакою заганяти треба.
Я вихором зірвала з тебе чорну пелену темряви, а ти чухаєшся, коли тебе кличуть до школи, ти біжиш до пивної, ти біжиш на досвітки, коли в школі учитель чекає на тебе, щоб тобі, дорослому, розплющити очі знанням привабливим!
— Слухай, обивателю!
Я посадила тебе в апарат керувати величезною державою робітників і селян, а ти в тім апараті кубло бюрократичне зробив собі й видавлюєш із живого діла своїми чиновницькобюрократичними руками душу живу…
Коли кращі твої батьки, сини, матері, сестри, брати путь мою поливали гарячою кров'ю своєю, ти в черзі по пайки стояв, мене проклинаючи…
Коли тепер твої брати, твої сестри над верстатом надривають груди свої, ти посвистом різким вечори пронизуєш, ти обригуєш тротуари, ти «криєш» прохожих, ти фінку встромляєш у серце брата твого…
— Слухай, обивателю!
Я дала тобі скарби народні, а ти їх розтрачуєш, ти програєш їх у шмендефер, ти пропиваєш їх із прости» тутками!
— Слухай, обивателю! Що ж ти дав революції?!
— Говори!!!
— Заснув?! Тьху! Бодай же ж ти й не прокидався!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 151. Приємного читання.