Розділ «Усмішки театральні»

— Я їм як заграю, так, їй же богу, як Садовський! От побачите!

Та всі ми були такі, що… Та куди там?!

Сидиш у школі, доки ото вчителька прийде (а вчителька в нас за режисера була), й думаєш:

«Ох і вуса ж намалюю! А сорочку яку надіну, та сині штани, та червоний пояс! Куди ото Терешко заграє?! Я їм як заграю!»

І артистки такі ж, як і ми: хороші… Сидять, насіння лускають, перешіптуються одна з одною… Дивляться на Терешка чи на котрого з нас, а з очей так і стрибає:

«Почекай! Почекай! Ось я як вив'яжусь! Ось я як уквітчаюсь! Буде тоді тобі Садовський!!»

Довго ото ми так ходили, обговорювали все… П'єс чекали. П'єс у нас не було, так учителька до міста по них послала.

Приїхали п'єси.

Поприлітали ми до школи, аж тремтимо всі. Показує вчителька п'єси: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і «Невольник».

— Почнемо, — каже, — з «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Це — дуже хороша п'єса… Маруся труїть Гриця, а сама співає… І Хома зарізується… Дуже хороша п'єса…

Прочитала вона нам ту п'єсу… П'єса таки дуже хороша… Про любов… А що вже ролі?! Особливо для Грицька й для Марусі…

«От якби мені Грицька», — думаю собі.

А Одарка Перепелівна присунулася до мене та:

— Я Марусю гратиму, а ти Грицька! От як заграємо!.. Тільки ж цілуватись не насправжки, а так тільки, щоб губами не притулятися… Губи ніби до губ, а щоб «цмок» — так щоб не зовсім… Добре?

— Добре, кажу.

— Так ти ж дивись!

— Ну, йдіть, — каже вчителька, — додому, а взавтра приходьте, ролі будемо розподіляти.

Цілу ніч не спав я, все думав, які вуса я намалюю… І як ото очі ті обмалювати, щоб великі були, великі… І ото думаю собі, як я падатиму, коли мене вже Маруся отруїть… Витягнусь, думаю собі, вже витягнусь, так ніби мене правцем узяло, праву ногу підійму, вона задрижить, як у корчах, а я так жалісножалісно до Марусі:

— Маруся! Що ти наробила?! І вмру.

А засипаючи, так кулаком під рядном нахвалявся: